Чинник Трампа

Пошук шляхів припинення агресії москви проти України вимагає глибокого аналізу основних чинників, які впливають на розв’язання цієї проблеми. Ми вже розглядали “китайський чинник” у наших попередніх матеріалах. На черзі інші.  Сьогодні розважаємо над “чинником Трампа”.

Масштаб впливу

Особистість кожного окремо взятого президента США завжди мала велике значення і була важливим чинником світових справ – тим важливішим, чим помітнішою ставала роль США у глобальних питаннях. Такою вже є особливість американської політичної системи: у руках президента сконцентровано багато влади.

Але поточна адміністрація суттєво викривила всі баланси і противаги, “повикручувала запобіжники”, які системно та інститутційно працювали на прийняття більш збалансованих рішень. Як це вдалося? Нічого складного, треба було лише добре засвоїти уроки попередньої каденції. Скрізь розставити “своїх людей”, на всіх важливих посадах, і все вийде якнайкраще.

Авторитаризм і некомпетентність

В Україні це добре нам знайоме. Помилкові судження, чи навіть примхи чи імпульси лідера, можуть ставати, і стають, важливим чинником державної політики, якщо лідера оточують лояльні йому, але недостатньо компетентні люди. Авторитаризм та некомпетентність завжди йдуть у парі.

“Доступ до тіла” першої особи держави стає ресурсом для задоволення особистих амбіцій та збагачення. Таке відбувалося скрізь, в усіх авторитарних системах, і усіх країнах, в усі віки. Більше авторитаризму – це завжди більше некомпетентності, помилок, і відповідно – важких наслідків недалекоглядних, імпульсивних рішень.

Негативний вплив такого оточення – “обмеженого кола обмежених людей” – проявляється не лише через особисті інтереси та амбіції, а також і через загальну парадігму мислення цих людей. Таким людям недоступне мислення на віддалену перспективу. Їм часто здається, що прийняття швидких рішень тут і зараз, виконання “монозавдань” – єдиний можливий шлях. Вони просто не в змозі прорахувати віддалені наслідки.

Міжнародні справи

Брак адекватного перспективного бачення найгірше проявляється у міжнародних справах. Це “ахілесова п’ята колективного Заходу”. Згадаємо лише декілька прикладів віддаленої шкоди від прийняття “швидких рішень”:

• Вихід із Корейської віни (1950-1953). Так, війну зупинили, але допустили утворення КНДР, яка стала величезною проблемою. Північно-корейські солдати, які воюють проти України, поставки військової техніки та боєприпасів для армії рф – лише один із аспектів  віддалених наслідків “мирної угоди” 70-річної давнини.
• Викидання Китайської республіки (та, що на Тайвані) з ООН (1971) та визнання КНР зі столицею в Пекіні єдиним представником Китаю. На той момент, у контексті спроб налагодження стосунків з Пекіном, виходу з війни у В’єтнамі, ілюзії можливостей пограти на протистоянні КНР та СРСР – це здавалося гарним ходом. Але тепер треба думати як захистити Тайвань. А тайванські китайці добре знають, що їм втрачати в разі “недружнього поглинання” з боку КНР.
• Економічна співпраця з СРСР. Так, дешеві енергоносії підживили економіки західних країн після нафтового ембарго ОПЕК, запровадженого у 1973 році. Але геополітична ціна нафтогазової залежності від рф виявилася дуже високою, тож тепер, через півстоліття, треба робити величезні і дуже дорогі зусилля, щоби цієї залежності нарешті позбутися.
• Збереження рф як єдиної держави у 90і роки. Так, домоглися збереження ядерної зброї в одних руках – але що то за руки? Тепер майже всім ясно, що до чого, а тоді це здавалося єдино можливим рішенням.
• Неперешкоджання агресії рф у 2014 році. Та сама сумнозвісна політика умиротворення агресора виявилася дуже дорогою. Жертви, втрати і витрати від повномасштабки, очевидно, є результатом тої політики Заходу.

Список можна продовжувати. Парадоксальний потяг до “швидких рішень” – страшна геополітична, та й загалом історична, пастка.

Трамп і “швидкі рішення” для України

Коли ми вперше почули про наміри Трампа “блискавично завершити війну в Україні”, було зрозуміло – будуть шукати ті самі “швидкі рішення”, які насправді нічого не вирішать, а зроблять тільки гірше. Звісно, цю війну треба зупинити, але геть зовсім не так, як, наприклад, Корейську.

“Швидкі рішення” не є і не можуть бути справедливими. Саме справедливість мирного врегулювання знаходиться сьогодні у центрі уваги тверезо мислячих і чесних аналітиків та політиків всього світу. Але це не про Трампа.

Він постіно коливається, кидається з одної крайності в іншу, сварить Зеленського, гарчить на Путіна, а потім розповідає про взаєморозуміння і гарні стосунки. Вводить тарифи та санкції, потім відтерміновує імплементацію прийнятих і продавлених ним же рішень. Зупиняє, а потім продовжує допомогу Україні.

“Popcorn management”

В управління проєктами є такий, досить старий уже, термін – “попкорновий менеджмент”. Він стосується мислення менеджера, процес думання і дії якого подібні до попкорну, який розлітається в різних напрямках, коли готується в апараті. На різні боки, безсистемно, туди полетіло, сюди. 

Це може здаватися дивним. Адже Трамп позиціонує себе як укладача угод, успішного бізнес-менеджера і вихованця американської корпоративної культури. Більше того, він за духом наче близький до американських “технофашистів”, які вірять у те, що передові бізнеси та корпоративне управління можуть дозволити демонтувати, замінити, або обмежити традиційні демократичні інституції.

Але основний підхід Трампа до керування справами, у тому числі і до міжнародної політики – це “попкорновий менеджмент”. Той самий стиль ведення справ, який американська корпоративна культура фундаментально заперечує. У цьому контексті не дивною є історія його банкрутств і сумнівних чи провальних бізнес-проектів. Він не менеджер. Хто він?

Агент кремля?

Є багато спекуляцій на цю тему. Так, це багато чого пояснило б – і про його гроші, і про його рішення. Але, як завжди, є нюанс.

Агенти не можуть бути контрольованими і керованими вічно і на сто відсотків. Вони мають тенденцію до того, щоби рано чи пізно починати свою власну гру. Саме тому, крім власне агентів, є агенти, які стежать за агентами. А також агенти, які стежать за агентами, які стежать за агентами. Це загальновідома і дуже давня практика спецслужб.

Отже, якщо Трамп – агент, то він має певний “ступінь свободи”, а також агентів у себе на хвості, а ще й агентів на хвості в тих, хто в нього на хвості. Коли, рано чи пізно, вдасться розкрити московські архіви, ми дізнаємося багато цікавого.

Що насправді важливо

Для України не просто важливо, але й життєво необхідно, впливати на прийняття рішень у Вашингтоні – незалежно від того, агент Трамп, чи не агент. Впливати дуже складно, особливо зараз, з урахуванням “попкорнового менеджменту” і очевидної відсутності стратегічного бачення у теперішньої адміністрації. Нам потрібні рішення Вашингтона, які працюють на відсіч агресії рф проти України. Якщо таких рішень не буде, нам буде дуже складно. Ще складніше, ніж зараз.

Як впливати? Традиційні дипломатичні контакти, звісно, важливі, але вони не дають бажаного результату. Україні потрібна підтримка американського суспільства. Дипломатичні зусилля для мобілізації такої підтримки мають досить обмежені можливості. Потрібні зусилля всього українського суспільства – народна і культурна дипломатія, робота волонтерських і неурядових організацій, незалежних ЗМІ, дискусійних майданчиків і платформ.

Будь-яка дія, будь-який контакт на рівні прямої комунікації між людьми має значення. За даними різних опитувань, більше половини американців підтримують Україну. Треба достукатися і до решти. Адже якщо, наприклад, 90% американців вважатимуть, що москву треба зупинити і покарати за злочин війни проти України – то яка вже різниця, хто там сидить в Овальному кабінеті.

Олег Базилевич

Зображення: малюнок американського художника Пата Беглі (Pst Bagley), карикатуриста видання The Salt Lake Tribune. Напис: “Ніякий я не “секретний” російський агент. Мені байдуже, кому це відомо!”