Світовий гармидер

Якщо вам некомфортно думати, що зараз раптом почав руйнуватися якийсь світовий порядок, то краще вважати, що його насправді ніколи не існувало. І згадати про те, що будь-які спроби встановити у світі, чи хоча б у Європі, якусь подобу порядку і запровадити загальноприйняті правила гри, завжди мали лише відносний успіх і завжди вели до того, що ця подоба порядку зрештою руйнувалася, часто у катастрофічний і дуже болісний спосіб.

Саме тому таких спроб було досить багато – бо якби було можна щось насправді врегулювати “один раз і назавжди”, то нащо тоді весь час запроваджувати якісь нові регуляції? Можна згадати Вестфальський мир 1648 року, яким закінчилася 30-річна війна в Європі. Вестфальська система вважається першою спробою запровадити базові правила і принципи міжнародного права – все те, у що ми і досі продовжуємо вірити, адже альтернативою є відсутність правил і права, а жити у такому світі ніхто не хоче. Бо лячно ж.

Але Вестфальська система проіснувала рівно стільки, скільки часу знадобилося для повоєнного відновлення і досягнення нового етапу розвитку, або деградації, її учасників. Не останню роль у руйнації Вестфальської системи зіграла Хмельниччина, яка за своїми результатами нанесла Польщі, Литві та Україні непоправної шкоди і створила умови для значного посилення Москви. Зіграла свою роль і революція в Англії, і виродження іспанських Габсбургів, і долучення інших європейських країн, крім Іспанії та Португалії, до колонізації Північної Америки – багато чого відбулося, а тоді в 1701-1714 спалахнула нова майже загальноєвропейська війна – війна за іспанську спадщину. І нова агресія Московщини у напрямку Балтійського моря.

Більш-менш сталий порядок, врегульований Вестфальською системою, якось тримався півстоліття, але таки пішов до бісової мами – хоча локальні війни не припинялися. Звісно, потім був мирний договір, яким наче все мало б бути врегульоване – цього разу Утрехтський – але на обрії вже вимальовувалися контури Семирічної війни, яка потягла за собою Французьку революцію і наполеонівські війни. А тоді знову спроби “укласти угоду”, “все владнати” і “визначити правила” – Віденський конгрес 1815 року – і знову, як і раніше, лише до наступної великої війни. Ніщо не працює. Так само і Версальська система по Першій світовій війні, і ООН по Другій. Не працює, бо ніколи не працювало.

Ми бачимо трагічний цикл подій, вельми подібних за своїм змістом, хоч і різних за конкретними формами прояву і засобами: велика війна – якісь переговори та “системні” угоди – потім трохи спокою – і знову велика війна. Цей маховик крутиться десь півтисячі років. Жодна спроба встановити правила і якусь систему міжнародного устрою, яка б назавжди унеможливила нову велику війну, не спрацювала. Жодного разу.

Тому вважати, що світовий порядок, який проіснував з часів закінчення Холодної війни, і багато в чому ґрунтувався на результатах Другої світової, буде існувати і далі, а тим більше, забезпечувати мир і спокій у ХХІ столітті – м’яко кажучи, важка помилка. Але люди за цю помилку чомусь і досі тримаються. Хоча весь попередній досвід людства вчить іншого: світовий порядок – ефемерна субстанція, недосяжна мрія, або навіть гірше – руйнівна ілюзія, гонитва за якою здатна принести лише тимчасові, паліативні, а загалом шкідливі результати, бо закладає основи майбутніх катастроф.

Кожна наступна війна є результатом попередньої, а також спроб встановити якийсь порядок, – спроб, які ніколи не працюють в історичній перспективі. Світового порядку нема. Є незнищенний і неуникнений світовий гармидер. Це і є той світ, у якому ми живемо. Світ, у якому навіть наявність сильних друзів не гарантує нічого, бо все може змінитися в один день. У цьому світі не можна розслаблятися, треба самому бути сильним, пильним, і готовим до того, що правила, підписи і обіцянки не варті нічого і не працюватимуть довго. У цьому світі можна укласти якісь угоди, але треба розуміти, що через певний час їх буде викинуто на смітник. Як, наприклад, Будапештський меморандум.

Зараз якраз той турбулентний історичний момент, коли ілюзія “світового порядку”, що існувала дотепер, вчергове руйнується, і формується запит на нову ілюзію, яка, очевидно, теж існуватиме не вічно. Україні треба отримати максимум можливого за цих важких обставин, але варто пам’ятати – правила тимчасові, а гармидер – вічний. І не варто вважати, що рушійною силою світового гармидеру є лише москва. Не лише вона. Агресивна політика московитів цього разу виступила лише в якості інструменту руйнації ілюзії світового порядку. Є, безумовно, більш глибокі і “довгограючі” світові процеси, які лежать в основі глобального циклу таких періодичних руйнацій. Але це вже окрема і загалом погано досліждена тема.

Олег Базилевич

Джерело зображення – https://images.app.goo.gl/3Bhgqh5o36SfVtXR7