Недосяжність миру

Для москви вийти з війни без досягнення капітуляції України означатиме признати ганебну поразку, а москва на таке піти не хоче і не може. Адже вони там на москві добре розуміють, що для гіперцентралізованої системи, якою є, була і буде московська держава, поразка у великій військовій авантюрі обов’язково потягне за собою якусь велику смуту. Ливонська, Кримська, російсько-японська, Перша світова, Афганістан – всі ці безперспективні авантюри мали свої важкі і довготривалі наслідки. Поразка в Україні теж матиме, і на москві це добре усвідомлюють.

Справа тут не лише у впертості одного старого маразмуючого недомірка-кровопивці. Московська клептократія врешті-решт знайде йому офіційну заміну, але кожен наступний правитель московитів знатиме: тільки-но він погодиться вийти з війни без досягнення перемоги, одразу будуть погані наслідки – і для імперії, і для нього особисто. Інакше не може бути. Бо з імперіями інакше не буває.

Очевидно, подібні сценарії там, на москві, розглядаються і вивчаються, і висновок лише один: війну от так от взяти і закінчити не можна, бо буде зле. Звідси і максималістські вимоги, рівнозначні капітуляції України, і відверте небажання “сідати за стіл перемовин”, і вперте розкручування маховика війни із залученням всіх можливих засобів і витратних матеріалів, включно з північними корейцями.

Отже, “загадочная (від слова “гад”) русская душа” потребує крові, а не перемовин, угод, чи раціональних аргументів. Усвідомлення цього прикрого факту у світі відбувається вкрай повільно, але таки відбувається, бо щось не чути вже про “припинення війни за 24 години” – щоправда, мантру про “мирні перемовини” все ще повторюють у світовому політичному мейнстрімі, але вже потроху зростає і розуміння того, що москва не хоче миру.

Тоді залишається примус. Примус москви до миру – основна проблема, яку треба вирішити для припинення війни, і ця теза, очевидно, поступово заволодіває умами. Адже вовати москвини перестануть лише тоді, коли перестануть могти. Тож як зробити так, щоби москва втратила всі можливості для продовження війни? Реальних важелів примусу зараз практично немає.

Відомо, що для війни потрібні три речі – гроші, гроші, і ще раз гроші. Вважається, що ця безсмертна сентенція належить Джану Джакомо Трівульціо, італійському аристократу і кондотьєру XV-XVI ст. Його думка справедлива і в наш час. Схоже, всі три речі в московитів не закінчуються – попри поступове вичерпання всіх ресурсів, на війну поки що вистачає, і вистачатиме ще довго, мабуть, роками. Імперський паротяг знову став на “військові рейки”, інерція руху величезна, просто так не зупиниш. Та й бажання немає.

Москвити припинять воювати і захочуть домовлятися про мир лише тоді, коли не зможуть більше воювати. Коли не буде чим стріляти, на чому їздити і чим заправляти залишки техніки, чим годувати солдатів, платити зарплати і пенсії, і все таке подібне, водночас. Тож світові треба шукати не формул миру, перемовин і угод, а важелів – як довести московську воєнну машину до повного краху. Теоретично, така можливість існує. Але потрібна згода і воля всіх провідних геополітичних гравців, а для цього теж треба три речі: час, час, і час.

Швидко не буде. Але коли нарешті буде, тоді все зміниться.

Олег Базилевич

Джерело картинки:
https://www.cartoonmovement.com/cartoon/ukraine-5

Оригінал статті: https://ronin.com.ua/posts/1190