Великий Луг і Каховське водосховище. Що робити далі?

22.02.2022, у перший день повномасштабного вторгнення, війська рф захопили греблю Каховської ГЕС. Підрив і руйнування споруди відбувся 6 червня 2023 року, що спричинило важке і масштабне техногенне лихо.

По війні Україні доведеться розв’язувати величезний вузол взаємопов’язаних економічних, соціальних та екологічних проблем, що разом і водночас формуватимуть порядок денний післявоєнної відбудови України. Питання про те, відновлювати чи не відновлювати Каховську ГЕС, безсумнівно, вдіграватиме у цьому порядку денному дуже важливу роль. 

Але питання, мабуть, треба ставити не про Каховську ГЕС як таку, а про Великий Луг. Бо Каховської ГЕС уже нема, а Великий Луг уже є, адже на наших очахі прискореними темпами відбувається відновлення його екосистеми, знищеної за часів радянщини.

75 років від прийняття рішення про будівництво

20 вересня 2025 року виповнюється 75 років від прийняття постанови ради міністрів СРСР   (20.09.1950) «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу і зрошення земель південних районів України й північних районів Криму». Тобто, Каховська ГЕС – одна зі складових частин значно масштабнішого задуму.

Треба розуміти історичний контекст. На той момент країна щойно вмилася кров’ю та лежить у руїнах по Другій світовій війні, люди живуть у землянках, напівзруйнованих будинках і без водопроводу, не можуть по-людськи помитися і сходити в туалет, а москві подавай гігантоманські водогосподарські прожекти: водосховища на Дніпрі, канали, воду в Крим і масштабне зрошення. Звісно, будувала то все Україна. Зокрема, Каховську ГЕС зводив Дніпробуд, який у 1927-1932 будував ДніпроГЕС у Запоріжжі.

Чому так? Чому у москві для України не знайшлося інших пріоритетів повоєнного відновлення? Причин тому багато, і нема сенсу їх зараз усі розбирати. Очевидно, за радянщини виробилася та існувала певна логіка прийняття і втілення рішень, у яких безпосереднім потребам “населення” відводилася, м’яко кажучи, другорядна роль, а пріоритети надавалися масштабним проектам, які відповідали імперському “баченню”. Не останню роль зіграло прагнення центральної радянської бюрократії до “освоєння капіталовкладень”, загальний волюнтаризм влади та інші чинники.

Сьогодні також очевидно, що по депортації кримськотатарського населення в Криму відбулася масштабна соціально-економічна катастрофа. Вести господарство у специфічних умовах Криму добре вміли кримські татари. Переміщені у Крим московити виявилися для цього непридатними. Саме це стало основною причиною масштабного гідротехнічного будівництва – у Крим треба було дати воду, щоби організувати змлеробство на зрошуваних землях, водопостачання промисловості, військових баз і міст.

Результати, далекі від очікувань

Як це завжди трапляється з мегапроектами, результати виявилися далекими від сподівань:

• Загалом водосховищами Дніпровського каскаду було затоплено – а фактично, виведено з господарського обігу – близько одного мільйона гектарів дуже цінних земельних угідь. Водою з цих водосховищ було зрошено теж близько одного мільйона гектарів, але середньо- і довгострокова прибавка врожайності на зрошених землях становила не більше 10%. Тобто, з точки зору раціональності землекористування маємо великий мінус.
• Масштабне зрошення на півдні України, де соленосні породи древнього морського дна Чорного моря залягають досить близько до поверхні, спричинило міграцію солей до родючого шару ґрунтів, і в результати відбулося значне засолення і втрата родючості – постраждало близько 100 тисяч гектарів, а подекуди утворилися рукотворні солончаки, взагалі непридатні для використання. 
• “Неоптимальні” технології будівництва зрошувальних систем спричинили значне підтоплення земель і фактичну втрату угідь поблизу каналів.
• Планувалося декількакратне збільшення вилову рибо з водойм, але і цього не відбулося. Рибопродуктивність водосховищ виявилася мізерною у порівнянні з витратами всіх видів ресурсів для їхнього створення.
• Екологічні ризики і наслідки цієї гідромеліоративної лихоманки, здається, не бралися до уваги. Але є така наука – лімнологія, яка вивчає поверхневі водойми суходолу з уповільненим водообміном, а саме озера, ставки, водосховища, болота. Лімнологічний висновок для водосховищ Дніпровського каскаду є однозначним: замість них матимемо величезніий каскад боліт, і значно швидше, ніж можна було б очікувати – років, може, за сто або двісті. Причина – величезна кількість органіки і добрив, що змиваються з полів, більш інтенсивне прогрівання в умовах кліматичних змін, зменшення потоку воду, різноманітнеі забруднення і т.д.

Водосховища все одно треба буде осушувати. Звісно, не так катастрофічно, як оце нам зробив наш ворог – але проблему треба буде вирішувати. Треба буде думати не про те, як відновити Каховську ГЕС, а як позбутися ішних водосховищ, у першу чергу – найбільш проблемних, таких от, як Кременчуцьке та Канівське, де процеси евтрофікації (простіше кажучи, перетворення на болото) набули особливо важкого характеру.

Природа бере своє

Великий Луг повертається. Дно колишнього водосховища вкрите рясною рослинністю – тут вже оселилося більше тисячі видів ківткових рослин, і спостерігається велике різноманіття тварин. Формується лісовий покрив – верби і тополі ростут швидко, до метру на рік. Ущільнюються і розростаються чагарники.

Природним чином відновлюються екосистеми, притаманні дніпровським заплавам. Водотік ділиться на цілий лабіринт рукавів, формуються стабільні заплавні острови. Відповідно запустилися ґрунтоутворюючі процеси. Біологічна продуктивність цих екосистем має бути дуже високою, а їхнє господарське використання дуже перспективним – за умови дбайливого ставлення і науково-обгрунтованих підходів. Наприклад, тут можна створювати прекрасну кормову базу для сучасного тваринництва.

Не можна також недооцінювати важливість Великого Лугу як частини культурно-історичної спадщини України і запорізького козацтва, а також перспектив створення національного парку “Великий Луг” – але то вже окрема і дуже цікава розмова.

Що робити далі

Ліквідуючи шкідливі наслідки радянського “господарювання”, треба мати на увазі необхідність створення альтернативних систем водопостачання для потреб населення, промисловості і сільського господарства – але робити це треба по-іншому, по-новому, а не відтворювати старі, неефективні, а часом просто руйнівні “гідромеліоративні” рішення 75-річної дванини. 

А тим часом “Укргідроенерго” вже почало розробляти експериментальний проєкт відновлення Каховської ГЕС та водосховища. Початковий етап – дослідження пошкоджень споруд дамби, аналіз дна водосховища і будівництво тимчасових споруд, а вже далі матиметься на увазі проектування відбудови ГЕС. Звіно, Укргідроенерго планує освоювати капіталовкладення.

Але не можна допустити, щоби знову було, як колись – розробили проект, затвердили, узгодили, профінансували – і наробили шкоди. Потрібен суспільний контроль, поінформованість, широка суспільна дискусія і кваліфікована експертиза. Зрозуміло, що сьогодні для суспільної думки та уваги є інші подразники, але все одно не можна пускати такі важливі справи самопливом. Бо нам тут жити.

Олег Базилевич

(зображення – Deutsche Welle)