Ескапада на Алясці

На зображенні – картина американського художника Рокуелла Кента (1882-1971). Краєвид Аляски (Resurrection Bay, Alaska, 1965)

Схоже, світ затамував подих в очікуванні перемовин між Трампом та путіним на Алясці. А дарма, бо на цих перемовинах нічого не вирішиться. Ці двоє наразі можуть обговорювати лише своє бачення завершення війни, і не більше. А бачення в обох сильно викривлене і далеке від реального – адже кількість маячні, що її чути з Вашингтона, останнім часом співставна з тою, що постійно лунає з москви. А якщо обидва діди постійно верзуть казна-що, про що суттєве вони можуть домовитися? 

Чому “ескапада”

Ескапада (від ісп. escapada) – екстравагантна, сумнівна, чи навіть образлива витівка, або ворожий випад; також із відтінком значення “спроба втечі від реальності” (через однокорінне слово escape) у світ ілюзій. Очевидно, саме це і відбуватиметься в розмовах на Алясці.

Символізм і скриті сенси

Сам факт проведення таких перемовин, не кажучи вже про місце – адже Аляска колись належала московитам – є символічним визнанням договороспроможності москви і загальним підтвердженням, що з росією є про що говорити. Саме тому цих перемовин ніколи не повинно було статися.

Адже обговорювати щось із путіним – це значить робити вигляд, що слова, сказані ротом путіна, мають якийсь сенс. Влазити до обговорення з росією різних сценаріїв і бачень “виходу з української кризи” – це те саме, що вести переговори з терористами про те, як “вийти з кризи заручників”, коли ці терористи заручників уже вбивають.

Абсолютно неважливо, що путін може сказати чи чого забажати. Важливо інше. Увесь справжній сенс цих переговорів – легітимізація росія як учасника переговорного процесу щодо “врегулювання конфлікту”, – учасника, який має право у підсумку розраховувати на якісь бонуси.

“Права сторін”  

Насправді, у росії в цій війні немає ніяких прав, крім тих, які американська поліція у кіно вголос зачитує затриманим злочинцям: “Ви маєте право зберігати мовчання; все що Ви скажете може бути використано проти Вас” і т.д. Мабуть, навіть права на адвоката в росії поки що немає. 

Справедливим буде вважати, що росія не має жодних прав на отримання будь-якої винагороди за підсумками цієї війни – і передусім, жодного клаптика території поза межами кордонів РФ станом на 2014 рік. Також справедливим буде покарання військових злочинців, повернення військовополонених і всіх викрадених та незаконно утримуваних громадян України, компенсація заподіяної шкоди, і т.д. 

Всі інші “теми для обговорення” не мають жодного сенсу, бо позбавлені самого предмету обговорення.

Все одно треба домовлятися?

Єдине, про що домовляються зі злочинцем – це про угоду зі слідством, щоби той допоміг правосуддю. Все інше – притягнення до відповідальності. У цьому весь сенс боротьби за збереження правопорядку як фундаменту нашої цивілізації. І тут світовий правопорядок, чітко окреслений документами ООН, міжнародними договорами і зобов’язаннями країн, мало чим відрізняється від правопорядку всередині тої чи іншої країни.

Тому розмови про те, чим повинна поступитися Україна, для того щоби росія погодилася припинити війну – абсолютно недоречні і повністю аморальні. Щоправда, від Трампа ніхто високоморальних розмав і не чекає.

“Припинення кровопролиття”

У внутрішньоукраїнському дискурсі важливо бачити існування сильного і зростаючого суспільного запиту на якнайшвидше припинення військових дій, “бо треба припинити кровопролиття”. Але весь досвід українства вчить іншого: за сьогоднішнє “припинення кровопролиття” завтра буде заплачено ще більшою кров’ю. Саме так “втомлені війною” українці сто років тому припинили опиратися москві, а потім їли своїх дітей у Голодомор.

Треба розуміти – в московитів для нас немає нічого, крім крові і смерті. Про що тут домовлятися? Вони хочуть знищити Україну, і неодноразово і чітко про це заявляли. Тому для нас “припинення кровопролиття” – не варіант. “Замирення” агресора територіальними та будь-якими іншими поступками – не варіант. Бо буде набагато гірше.

Чого чекати?

Є два варіанти. 

1. Трам і путін вироблять якесь “спільне бачення завершення кризи” і почнуть тиснути на Україну, що би та погодилася. 
2. Трамп і путін не вироблять ніякого “спільного бачення”, і Трамп буде змушений тиснути на путіна, щоби той зайняв більш конструктивну позицію – а заодно і на Україну, щоби та робила “кроки назустріч”.

“Tertium non datur”, або “третього не дано”. Якщо здається, що може бути якийсь інший результат цієї аляскінської ескапади, див. пп. 1-2.

Обидва варіанти для України не дуже хороші. Тому треба чекати, спостерігати, терпіти, і всіма можливими силами і засобами посилювати фронт міжнародної підтримки і власну обороноздатність.

Олег Базилевич