Довіра до інституцій

Інституції є фундаментом суспільства, бо забезпечують його стабільність та розвиток. Вони стандартизують соціальну взаємодію та задовольняють соціально значущі потреби громадян, і створюють у них упевненість у тому, що вони живуть у стабільному і передбачуваному соціумі. Принаймні, так повинно бути. Але, на жаль, інституції в Україні працюють не так, як того вимагає від них час. Відповідно, і довіра до інституцій в Україні є дуже низькою.

Інституційна неспроможність

Системною проблемою сучасної України стає інституційна неспроможність: нездатність інституцій, і не тільки державних, ефективно виконувати свої функції та ролі у суспільному житті. Важливо підкреслити: йдеться не про необхідність якогось “покращення”, а само про поточну неспроможність. Безумовно, важливим чинником інституційної неспроможності стала війна – тому, що вона відсуває нагальну потребу в інституційних реформах на другий план.

Але будемо відверті – “критична маса” інституційних вад і недоліків України як держави накопичувалася вже від перших днів відновлення незалежності, всі ці тридцять з гаком років. За розмовами про “розбудову держави” будувалося геть зовсім інше. Результатом став феноменально низький рівень довіри до інституцій, що слід визнати дуже тривожним явищем.

Довіра vs недовіра: дані грудня 2024 р (Україна, результати опитування)

                                                                                                             Довіра (%)    Недовіра (%)

• Суди                                                                                                     12                     63
• Прокуратура                                                                                      9                      67
• Президент                                                                                         45                      31
• Верховна Рада                                                                                  15                       61
• Уряд                                                                                                    20                      53
• ЗСУ                                                                                                       92                      2
• СБУ                                                                                                       54                     21
• Поліція                                                                                                37                     38
• ЗМІ                                                                                                       27                     42

На тлі майже повної довіри суспільства до Збройних Сил, загальна недовіра до інституцій є дуже високою. У порівнянні з аналогічними опитуваннями у країнах ЄС, в Україні ми бачимо значно гіршу ситуацію з довірою до інституцій. Наприклад, в ЄС поліції довіряють 66% респондентів, національній системі правосуддя – 51%, парламенту – 42%, уряду – 37%, і т.д.

Звісно, в країнах ЄС ситуація з довірою до інституцій теж є неоптимальною, але Україна в порівнянні з ними виглядає зовсім погано. Хіба що довіра до армії в Україні  значно вища за середній рівень ЄС – там цей показник становить 67%, що не дивно, оскільки на тлі військової агресії рф у європейських країнах наявний певний “обґрунтований скепсис” щодо можливостей власних збройних сил.

Прикрий факт переважаючої недовіри українців до інституцій має  ширші негативні наслідки. У суспільстві вкорінилися серйозні сумніви щодо того, чи взагалі в Україні можливі реформи, та й узагалі, чи добре керованою є наша держава. То все має назву – зневіра. А зневіра, як відомо, є потужним негативним морально-психологічним суспільним чинником. І тут варто відзначити, що “морально-психологічний чинник” то насправді ніякий не чинник, а основа стійкості суспільства, особливо у час важких історичних випробувань – на кшталт тих, які принесло з собою повномасштавбне вторгнення рф. 

Недовіра до інституцій як глобальна проблема

Суспільно-політична і наукова думка світу в останні десятиріччя приділяє величезну увагу проблемам інституціональної довіри – адже лідери нарешті усвідомили її значення для побудови громадянського суспільства та економічного розвитку, ефективного державного управління, захисту довкілля та збільшення соціального капіталу. Довіра до інституцій – дуже цінний ресурс для розвитку.

Суспільство, яке не довіряє власним інституціям, стагнує або занепадає. 

Чинники довіри

Досліджено безліч чинників довіри – економічних, соціально-психологічних, економічних, культурно-історичних. Наприклад, для важливим чинником низького рівня довіри до інституцій є також негативний культурно-історичний досвід: будь-яка влада для українців – це сила, за природою своєю чужа, ворожа, небезпечна, але підсліпувата, крадькувата і часто-густо некомпетентна. Тут нема нічого дивного – століттями перебування народу на імперській периферії відбувалося накопичення недовіри до інституцій. 

Недолуга українська пост-радянщина не покращила стан справ. Серйозні інституційні реформи розпочалися лише після Революції Гідності у 2014, але наївно було б чекати, що все одразу налагодиться, особливо з урахуванням того, що Україна змушена здійснювати ці реформи в умовах ворожої військової агресії, а з 2022 року – і повномасштабного вторгнення. Тепер, у значно складніших умовах і значно дорожчою ціною, ми мусимо робити те, що могло бути зроблено значно раніше. 

Як збільшити рівень довіри

Як відомо, довіру треба заслужити. Спочатку – справи, потім – довіра. Тому довіру до інституцій в Україні простіше розбудовувати через органи місцевого самоврядування – тому що вони ближче до людей. Громадянам простіше побачити чесність, прозорість, підзвітність, щире прагнення до змін на краще саме у своїх громадах. Адже недарма за даними Центра Разумкова, голові міста, селища, села в Україні довіряє 51% респондентів. Вищим є рівень довіри лише до ЗСУ.

На відміну від місцевих громад, в масштабах держави збільшення довіри виглядає значно проблематичніше. Взагалі проблема інституційної спроможності і довіри до інституцій – складна і багаторівнева, але її треба вирішувати, бо її невирішеність – пряма загроза для існування Української Республіки.

Ми присвятимо цій темі та окремим її аспектам наші наступні матеріали і інтерв’ю. Стежте за новинами і анонсами.

Олег Базилевич