Виклики часу для місцевого самоврядування

Адміністративно-територіальну реформу в Україні не дарма вважають “багатостраждальною” – головним чином тому, що вона сильно спізнилася, бо нею не зайнялися своєчасно. Лише В.Ющенко під час своєї каденції ініціював реформу місцевого самоврядування, спрямовану на децентралізацію влади та передачу повноважень місцевим громадам. Це і стало передумовою для майбутньої реформи 2015-2020 років, яка призвела до створення об’єднаних територіальних громад.

Замість понад 11 000 місцевих рад і Україні було сформовано 1469 територіальних громад. А замість 490 районів — 136 нових районів. Основні повноваження районних рад перейшли на нижчий (ради громад) і вищий (обласні ради) рівні.

Досвід сусідів

Україні, на жаль, і досі притаманна певна інерція радянщини – особливо у збереженні того, що давно вже треба було викинути на смітник історії. Завжди знайдеться хтось, хто скаже “не на часі” чи “є більш нагальні потреби”. В нас і досі бракує розуміння того, як насправді працює територіальна організація суспільства.

Досвід наших сусідів, які значно успішніше реформували всі аспекти свого життя і зараз швидко розвиваються, показує: питання територіальної організації суспільства – першочергові.

Наприклад, адміністративно-територіальна реформа в Польщі 1999 року запровадила трирівневу систему: воєводства, повіти та ґміни. Всі три рівні діють на основі принципів субсидіарності, незалежності та гарантованих доходів. Ця реформа зміцнила місцеве самоврядування та розподілила повноваження між рівнями.

– Ґміни: відповідають за місцеві комунальні питання, дошкільні заклади, основні школи, ґмінні лікарні та бібліотеки.

– Повіти: займаються “надґмінними” послугами, публічною безпекою, повітовими лікарнями та спеціальними школами.

– Воєводства: відповідають за регіональний розвиток, ринок праці, вищі школи, воєводські лікарні та театри.

В результаті в Польщі є 16 воєводств (замість 49 до реформи), 314 повітів (включно з містами на правах повіту) та 2477 ґмін. І ця система діє вже 20 років, що дуже позитивно позначилося на всіх аспектах життя.

В Україні замість понад 11 000 місцевих рад в ході адміністративно-територіальної реформи 2015-2020 рр було сформовано 1469 територіальних громад. А замість 490 районів тепер маємо 136 нових районів. Як ми бачимо, діє така сама тенденція: відбувається укрупнення одиниць територіальної організації суспільства, розширення їхніх прав і можливостей. І не тому, що щось подібне зробили поляки, а тому, що так насправді краще.

Цікаво відмітити, що на території колишньої НДР адміністративно-територіальну реформу проведи одразу після возз’єднання Німеччини, ще в 1990 р. Німців не треба було довго переконувати у тому, що не треба тягнути радянську управлінську спадщину у своє загальнонімецьке майбутнє.

Виклики часу і Білогородська громада

Фактично, адміністративно-територіальна реформа в Україні розпочалася після революції Гідності, тобто вже після того, як розпочалася військова російська агресія в Криму і на Донбасі. Звісно, такі умови не пішли на користь реформі, а створили додаткові складнощі. Годі вже й казати про повномасштабну агресію рф проти України, яка створила небачені і загалом дуже складні виклики для новостворених українських громад.

Білогородська громада на Київщині – концентрований вираз таких викликів:

• Військові дії та значні руйнування на території громади
• Зменшення фінансових можливостей громади
• Велика кількість переміщених осіб – зокрема, евакуйованих та біженців на початку Київської оборонної операції, а також тимчасово переміщених осіб з інших територій внаслідок бойових дій
• Необхідність організовувати роботу у складних умовах, задіювати відповідні служби, продовжувати надавати послуги, підтримувати армію, ветеранів, родини, які втратили близьких людей, координувати діяльність волонтерів і т.ін.

У розмові з сільським головою Білогородки, Антоном Овсієнко, ми знову говоримо про те, як органи місцевого самоврядування можуть відповідати на непрості виклики поточного історичного моменту. Взагалі територіальним громадам України треба вивчати досвід сусідів і колег, встановлювати горизонтальні зв’язки – це допомагає у вирішенні поточних проблем і закладає нову основу суспільної тканини Української Республіки майбутнього: тканини, створеної сильними, самодостатніми, компетентними і спроможними територіальним громадами.

Джерела спроможності

Китайське прислів’я каже: “Не дай вам боже жити в епоху змін” – але це як раз те, що постійно відбувається в Україні. Ми змушені вчитися на ходу і пристосовуватися, і постійно переосмислювати власний досвід. Адже спецкурс “Організація і управління функціонуванням ОТГ в умовах воєнного стану” не викладається в Україні. Тому вчимося самі.

Антон Овсієнко був 10 років головою Святопетрівської громади, і був обраний Білогородським сільським головою у 2020 році. Очевидно, це важливий і корисний досвід, але також очевидно і те, що виклики воєнного часу формують нові задачі, і навіть цілі класи задач, до розв’язання яких ми не готувалися. Як узагалі можна могти те, до чого ти не готувався, на що ти не вчився, і чого не дуже й то очікував?

Найважливішим джерелом спроможності самоврядування громади є сама громада: її ініціативність, небайдужість, здатність “підставити плече”, розуміння, співпраця, бажання людей принести користь своїй громаді тоді, коли особливо важко. Також дуже важлива “горизонтальна взаємодія” громад між собою, у тому числі громад із інших країн – і приклади такої взаємодії насправді надихають.

Попри всі складнощі, Білогородська громада продовжує жити, шукати і знаходити шляхи для того, щоби забезпечити достойний рівень надання соціальних та інфраструктурних послуг, створювати потрібні умови, і справлятися з непростими викликами часу.

Олег Базилевич

Більше у нашому матеріалі:

В студії Антон Овсієнко – Білогородський сільський голова в програмі Мапа змін.

Про що говоримо:

Про те, що насправді означає бути на чолі громади під час війни. Колись планували нові школи, дитсадки, дороги та мости. Тепер щодня шукають рішення, як підтримати наших захисників, допомогти сім’ям загиблих та зниклих безвісти, дати притулок тисячам переселенців. Це виклики, з якими голова і його команда стикаються щодня.

Але наш голова впевнений – громада навіть під час війни має мріяти і розвиватися.

Пріоритет – діти, освіта, комфорт для мешканців. Бо це практичний і розумний погляд у майбутнє.

Місцеве самоврядування повинно вчитись працювати інакше — з меншими бюджетами, але з більшою відповідальністю.

А ще, за цей надважкий час громада будує нові зв’язки: від співпраці із сусідніми селами до партнерства з містами Німеччини, Швеції та Франції. Це ґрунт для майбутніх інвестицій.

Цей діалог про життя громади, яке не зупинилося попри війну. І про людей, які вірять у своє майбутнє.