Зроблено в Україні: Шлях до відновлення промислового потенціалу

Як можна збільшити виробництво і повернути Україну до клубу провідних економік світу? І чи взагалі є реальною така задача?

Прокляття деіндустріалізації

Мають рацію ті, хто вказують, що за роки незалежності відбулася велика руйнація виробничого потенціалу України. Якщо на момент розпаду СРСР Україна впевнено входила до першої десятки економік світу, а за окремими оцінками – до першої сімки, то до початку повномасштабного вторгнення вона лише замикала шостий десяток.

Але навряд чи варто дуже шкодувати за промисловим комплексом радянської доби – він був неефективний та занадто витратний щодо всіх типів ресурсів, занадто мілітаризований, і зв’язаний на штучно створені і загалом невиправдані виробничі зв’язки. Єдиним сенсом тих зв’язків було економічне унеможливлення розпаду СРСР на окремі республіки – але, як бачимо, і це не допомогло.

Проте демонтаж економіки радянського типу в Україні відбувся за катастрофічним сценарієм. Великий промисловий потенціал було втрачено разом із можливостями його модернізації, залучення інвестицій тощо.

Системна деіндустріалізація стала прокляттям України. Новітні ІТ стартапи, агросектор, сфера послуг, будівництво і традиційні експортні галузі з низькою доданою вартістю не зможуть витягнути українську економіку на ті позиції, які забезпечать Україні достойне існування.

Потрібне сучасне виробництво. Деіндустріалізована пост-радянська економіка не є життєздатною. Особливо коли треба виробляти озброєння.

Пороблено чи зроблено?

Виробляти щось в Україні дуже складно. З багатьох причин – тут і дозвільно-здирницька бюрократія, загальний тиск держави і різних держструктур на бізнес, а головне – відсутність виробничої бази. Коли, наприклад, треба якусь деталь, її треба замовляти в Китаї, бо вдома вже нічого такого не роблять. Нема кому, нема обладнання, та й заводу, на якому щось таке робилося, вже теж нема. Наче пороблено.

Китайський досвід як взірець

Нам треба вивчати китайський досвід, хоча, можливо, вже трохи запізно. В Китаї теж була проблема демонтажу виробничих комплексів радянського типу і переходу на сучасні форми організації та розміщення виробництва.

Китайські комуністи, на відміну від українських, не пішли шляхом віддання національного промислового потенціалу на поталу декільком олігархічним кланам. Навпаки, вони створили умови для подрібнення великих підприємств, утворення промислових “кущів” спорідненої спеціалізації, кооперації і горизонтальних зв’язків, і звісно, іноземного і внутрішнього інвестування. І все це – за збереження наявного виробничого потенціалу.

Ключова відмінність китайського підходу: якщо ви хочете щось почати виробляти в Китаї, вам не треба нічого замовляти з Китаю, бо ви вже в Китаї. Обладнання, комплектуючі, матеріали, будь-які деталі та інструменти, трудові ресурси, інфраструктура і логістика гігантської працюючої економіки, яка виробляє будь-що – до ваших послуг, тут і зараз.

Що ми можемо зробити в Україні

Ми мусимо зробити так, щоби в Україні було зроблено, а не пороблено. Сприяння розвитку виробництва має стати пріоритетом номер один для держави і для місцевої влади – особливо зараз, коли відбувається те, що відбувається, а органи місцевого самоврядування нарешті отримали більше впливу на економічні питання.

Програма “Зроблено в Україні”

Ми вже маємо непоганий досвід роботи з мікро- та малим бізнесом за програмою “Зроблено в Україні”. Ця ініціатива демонструє, що навіть в складних умовах можливо розвивати національне виробництво, підтримувати локальних підприємців і створювати продукцію високої якості