Дані й масштаб
За оцінками правозахисної організації Urgewald та матеріалом The Guardian, у 2025 році до портів ЄС потрапило понад 15 млн тонн зрідженого природного газу з Ямалу — це дало Росії близько 7,2 млрд євро доходу. Навіть попри обіцянки Брюсселя накласти заборону на такі постачання до 2027 року, обсяги поставок не скорочуються, а частка ЄС у світовому експорті з Ямалу зросла до 76,1%.
"Протягом 2025 року понад 15 мільйонів тонн скрапленого природного газу з комплексу на Ямалі потрапило до європейських терміналів — це принесло РФ приблизно 7,2 млрд євро."
— Urgewald, правозахисна організація / дані для The Guardian
Логістика та роль портів
Проєкт на Ямалі критично залежний від європейської інфраструктури: спеціальні криголамні танкери класу Arc7 використовують порти ЄС для швидкого розвантаження і повернення в Арктику. Наприклад, бельгійський порт Зебрюгге прийняв 58 суден (4,2 млн тонн) у 2025 році — більше, ніж всі китайські порти разом (51 судно, 3,6 млн тонн). А Франція стала найбільшим імпортером — 87 рейсів і 6,3 млн тонн до Дюнкерка та Монтуара.
"Європейські порти дають Росії оперативну перевагу: танкери льодового класу швидко повертаються для нових завантажень замість тривалих рейсів до Азії."
— The Guardian (огляд логістики Ямал-ЄС)
Чому це відбувається
Три ключові чинники пояснюють збереження потоку: по-перше, імпорт ЗПГ юридично дозволений і часто економічно вигідніший для окремих європейських енергетичних компаній; по-друге, у країн Центральної та Східної Європи досі лишається обмежена диверсифікація постачань; по-третє, наявна інфраструктура (термінали, логістичні ланцюги) робить маршрути короткими і конкурентними за вартістю.
Наслідки для ЄС і України
Купівля російського ЗПГ сьогодні — це не лише питання енергетики, а й геополітики. Гроші йдуть у російський бюджет у воєнний і політичний контекст; логістична залежність ускладнює опцію швидких санкцій; і водночас зменшує дипломатичний тиск, який міг би підвищити вартість агресії проти сусідів, зокрема України.
Для України це має кілька практичних наслідків: зменшується економічний тиск на Кремль, ускладнюється міжнародна координація санкцій, а також зростає ризик, що енергетичні аргументи в переговорах можуть переважити політичні вимоги щодо притягнення РФ до відповідальності.
Що можна очікувати далі
Декларації ЄС про планову заборону до 2027 року стикаються з реальністю: інфраструктура й інтереси компаній уповільнюють перехід. Аналітики наполягають на трьох практичних кроках: посилити прозорість ланцюгів постачання (хто страхує і обслуговує танкери), узгодити часові рамки й компенсаційні механізми для країн, що залежать від російського ЗПГ, та пришвидшити інвестиції в альтернативні джерела й термінали.
Питання до партнерів просте: чи готові європейські столиці перетворити заяви про енергетичну незалежність на конкретні кроки раніше за 2027 рік — або ж бізнесова логістика й дотеперішні інтереси збережуть для Кремля значні доходи? Від відповіді залежить і наша стратегічна позиція.
