Попри страшний діагноз та обмежену рухливість тіла, Ірина Мітіна продовжує творити, надихати й дарувати надію тисячам людей. Її кредо «Sapiens dominabitur astris» («Розумний керуватиме зірками») прикрашає профіль у соцмережах, де за нею стежать тисячі підписників.
Народилася Ірина в Латвії, згодом родина оселилася в Києві. Столиця стала для неї справжнім домом: тут вона здобула дві професії – перукаря та психолога, закохалася у фітнес і бодібілдинг. За порадою тренера спробувала важку атлетику й за лічені місяці досягла результатів, на які в інших йдуть роки.
«Я була серед перших українських фітнес-блогерок. Жила спортом, кохала активність і завжди прагнула бути у топ-формі. Планувала майстра спорту. Але одна мить зламала всі плани», – згадує Ірина.
У жовтні 2008-го її життя розділилося на «до» і «після». Дорога з Переяслава-Хмельницького, нічний туман, слизьке покриття – машину викинуло на узбіччя, вона перекинулась кілька разів. Майже всі пасажири не постраждали. Крім Іри.
«Дрімала ззаду, прокинулась від відчуття, ніби потрапила в барабан пральної машини... Коли прийшла до тями, простягнула руки, аби мене витягли. Це стало фатальною помилкою – як з'ясувалось пізніше, саме тоді осколок хребця пошкодив нерв», – ділиться дівчина.
Зламані шийні хребці, повна паралізація, годинні пошуки лікарні, що погодиться взятися за такий випадок. Медики радили готуватися до найгіршого. Але Ірина та її близькі вирішили боротися.
У столичній лікарні швидкої допомоги їй провели унікальну операцію – замінили пошкоджений хребець синтетичним імплантатом. З притаманним оптимізмом Іра вірила у швидке одужання. Проте після складнішого втручання та важких ускладнень дівчина півроку існувала під апаратом ШВЛ.
Згодом її перевели до новоствореного приватного центру, де бракувало обладнання. Найближчі друзі знайшли застарілий медичний насос і особисто відкачували рідину з легень Іри.
Найтяжчим випробуванням стала не фізична біль, а моральна самотність. Багато знайомих просто зникли. А лікування вимагало величезних вкладень: лише за перший місяць родина витратила близько 30 тисяч доларів. Щодня йшли тисячі гривень на ліки. Без допомоги вузького кола друзів та сотень небайдужих людей подолати фінансову прірву було б неможливо.
Спеціальна програма вправ, розроблена тренером Вячеславом, дала результат: всупереч песимістичним прогнозам медиків, Іра навчилася дихати самостійно.
Далі – новий виклик і нова перемога. Завдяки допомозі людей вона зібрала кошти на лікування в Китаї. Там їй пересадили здорові стовбурові клітини зі стегна в шию. Повної мобільності це не повернуло, але стало потужним поштовхом. На жаль, тривала реабілітація за кордоном виявилася не по кишені, а курс у запорізькій клініці відклали – спочатку через пандемію, потім через війну.
Однак Ірина продовжує шукати нові шляхи та сенси.
«У певний момент відчула тотальну виснаженість, безвихідь і порожнечу. Сиділа вдома, нічим не займалась, нічого не цікавило. Але мене повернуло до життя мистецтво», – каже вона.
Хоча руки функціонують лише на 30%, це не стало перешкодою. Дівчина купила мольберт, знайшла онлайн-уроки й самостійно сконструювала пристрій для утримання пензля. Свої роботи – вражаючі олійні пейзажі, зображення тварин, біблійні мотиви – Ірина реалізує онлайн. Це не лише джерело доходу, а й спосіб допомагати іншим: частину прибутку вона спрямовує на благодійність.
«Чудові роботи», «Унікальні полотна, написані серцем», «Картини, сповнені світла», – пишуть у коментарях шанувальники її творчості. А ті, хто особисто знайомий з Іриною, додають: пізнавши її історію, починаєш справді цінувати життя.
Ірина не опускає рук. Вона малює місця, де ніколи не бувала, але мріє побачити. Активно веде соцмережі й надає психологічну підтримку людям з інвалідністю, важкохворим, пацієнтам хоспісів та інтернатів. А ще у неї є велика мрія: організувати виставку своїх картин, щоб показати світу – «Sapiens dominabitur astris».
