Якщо поділити призовий фонд у 12 мільйонів шведських крон порівну, кожен із трьох лауреатів Нобелівської премії з фізіології та медицини 2026 року отримає по 4 мільйони. Це Карл Дайссерот зі Стенфорда, Петер Гегеманн із Берлінського університету імені Гумбольдта та Георг Нагель із Вюрцбурзького університету. Нобелівська асамблея Каролінського інституту оголосила рішення 5 жовтня.
Нагородили їх за оптогенетику, метод, який, за формулюванням асамблеї, показує, як нервові клітини формують спогади, емоції та поведінку в живому мозку.
Від водорості до перемикача
Початок історії далекий від медицини. У 2000-х Гегеманн вивчав, як одноклітинна водорість хламідомонада пливе до джерела світла. Разом із Нагелем він знайшов на поверхні її клітини білок каналородопсин. Під синім світлом цей білок відкриває канал, і заряджені іони заходять усередину клітини. Виникає електричний імпульс.
Дослідники з’ясували, що білок працює в будь-якій клітині, куди його ввести. Далі Дайссерот вставив ген каналородопсину в нейрони щурів і викликав у них сигнал синім світлом. Потім він повторив це в мозку живих мишей. Так з’явився інструмент, який вмикає окремі групи нейронів без електродів. Електричне подразнення зачіпає й сусідні клітини, а світло діє лише на ті, що отримали білок.
Що з цього мають люди
Найбільше метод змінив науку. Він дав змогу пов’язати конкретні нейронні ланцюги зі спогадами, страхом, тривогою, залежністю та сном. Через це він корисний для вивчення неврологічних і психіатричних розладів. Сама асамблея згадує сліпоту, депресію, залежність і деменцію як галузі, де це знання вже допомагає.
У клініці результат поки скромніший. Метод застосовують у дослідженнях із відновлення зору. За повідомленням Seoul Economic Daily, у частини пацієнтів із порушенням зору його вдалося лише частково відновити. Це не масова терапія. Це перші докази, що світлочутливі білки можуть замінити пошкоджені клітини сітківки.
Для порівняння, торік премію з медицини дали імунологам за відкриття периферійної імунної толерантності. Це теж фундаментальна робота, від якої лікування залежить опосередковано.
Питання для наступного десятиліття
Нобелівська премія фіксує, що відкриття змінило науку, і не обіцяє пацієнтам лікування. Оптогенетика потребує доставки гена в мозок і джерела світла поруч із нейронами, а це складні умови для клініки. Чи побачимо ми після цієї премії схвалену терапію для когось, окрім пацієнтів із втратою зору, залежить від того, чи вдасться безпечно доставляти гени й світло в мозок людини. Цей показник варто відстежувати тим, хто фінансує нейронауку.
