Найбільша сцена для U2 - не «Круасел-парк» на 80 тисяч глядачів і не стадіони світових турів. Найбільша - шкільна актова зала в Дубліні, куди гурт повернувся через 50 років після того, як там усе почалося.
14-річний барабанщик Ларрі Маллен-молодший восени 1976 року прикріпив до дошки оголошень у школі Mount Temple Comprehensive записку від руки: «Барабанщик шукає музикантів для створення гурту». Прослуховування пройшло за кілька днів на кухні його батьків. Гурт спочатку називався Feedback, потім The Hype, і лише згодом - U2.
Півстоліття по тому та сама школа й та сама сцена приймали не підлітків з гітарами, а один з найкомерційніше успішних рок-гуртів в історії. Учні, які, можливо, ще й не народилися в часи розквіту U2, зустріли музикантів як живих легенд - з плакатами «Боно, моя мама передає привіт» і «Прекрасний день - немає школи».
У програмі - хіти різних десятиліть: «I Will Follow», «Vertigo», «With Or Without You», а також новий сингл «Silencio». Вокаліст Боно, вийшовши на ту саму сцену, де дебютував підлітком, на мить розгубився.
«Дякую за, е-е… Так… Я не… Вау», - сказав фронтмен, втративши дар мови.
Ефект вийшов практичний, а не лише сентиментальний: концерт у школі нагадав, що амбіція масштабу починається з малого - оголошення на дошці, кухні батьків, актової зали на кілька рядів крісел. Саме там і саме тоді закладається те, що згодом заповнює стадіони.
Гурт також офіційно анонсував перший за майже десять років альбом нового матеріалу - Carnaval de Luz, реліз запланований на 13 листопада. Питання просте: чи здатен гурт, що звик мислити стадіонами, знову зачепити слухача так само точково, як записка на шкільній дошці зачепила трьох підлітків півстоліття тому?
