Ілюзія можливості миру

По кожній воєнній авантюрі на москві завжди має бути велика смута. Виключень нема. Ливонська, Кримська, російсько-японська, Перша світова, Афганістан – то все мало свої важкі і довготривалі наслідки. 

рф не може зупинитися

Празка в Україні для москви смертельно небезпечна. Але так само смертельно небезпечним для Кремля є укладання мирної угоди без досягнення очевидної перемоги. Маховик війни набрав обертів, і його вже не зупинити. Наприклад, яки вивести мільйон солдат з України і розпустити їх по домівках? Що вони робитимуть? Де знайти мільйон робочих місць у вкрай мілітаризованій економіці? Як перевести таку економіку на мирний лад? Задачу конверсії так і не зміг вирішити цілий СРСР. Зараз це тим більше неможливо.

Щоби “проковтнути” мир, маси та “еліти” мають побачити якийсь прийнятний результат війни. Кремль став заручником власних максималістських вимог. Тепер просто сказати “цілей СВО досягнуто” не вийде. Рф просто не може зупинитися.

Скоріше за все, різні сценарії виходу з війни вже певний час проробляються у Кремлі. І “хороших виходів” не знайдено. Якось пипинити війну – для москви взагалі не варіант. Отже, москва воююватиме і далі, скільки зможе, сподіваючись що Україна в решті решт ”посиплеться”. І що важка зима без світла і тепла примусить наше суспільство погодитися на капітуляцію.

Сподівання України, Європи, США та Китаю

Україні теж є, на що сподіватися. Наприклад, на економічний колапс росії, на глибокі удари по “больових точках” ворога. Нафта, газ, енергетика, логістика. Тобто, наші сподівання – на те, що можливість вести війну в московитів буде вичерпано.

Європа рухається у правильному напрямку, але їй потрібен час на мілітаризацію. Адже процеси роззброєнння зайшли занадто далеко. Цей час для Європи зараз дуже дорогою ціною виграє Україна. 

Керівництво Китаю, скоріше за все, добре розуміє, що москві не перемогти. Але Китаю теж потрібен час на те, щоби москва остаточно втратила можливість чинити опір китайській експансії. Ставки дуже високі, головним чином – контроль над територіями та ресурсами для досягнення економічного домінування у світі. Наприклад, та ж Арктика. Контроль над Арктикою для Китаю – вагома заявка на світове лідерство. І Пекін, здається, розуміє, що згодом може отримати це все, не докладаючи особливих зусиль. 

У чому інтереси Китаю можуть бути потенційно сприятливі для України

Як не парадоксально, китайська позиція у довгостроковій перспективі може бути більш виграшною для України. Для нас дефрагментація росії – головна передумова її знешкодження і ліквідації стратегічних, екзистенційних загроз. Китайське керівництво навряд чи боїться розпаду росії. Розпадеться росія, чи ні – Китай усе одно буде головним бенефіціаром цієї війни.

А от колективний Захід боїться розпаду росії, потенційного хаосу, “розповзання” ядерної зброї та інших страшилок 90-х років. Очевидно, Захід вчергове докладе чималих зусиль для збереження цієї анахронічної імперії. 

Також ми бачимо, що керівництво США трохи загралося у світову геополітику. Проступає чітке прагнення домовитися з Китаєм про переділ світу. Україна у такому переділі – один із багатьох параграфів угоди на багатьох сторінках. 

Україна – “один із параграфів” глобальних угод

Тут треба зробити невеликий відступ і зазначити: роль “одного з параграфів” глобальних угод для України було відведено дуже давно, ще з часів сумнозвісного Будапештського меморандуму. Така роль несе для нас величезні ризики і важкі наслідки. Про це повинні були подбати очіники української держави після відновлення незалежності у 1991 році. Але вони дбали про інші речі. 

Я особисто вірю в те, що настане момент хоча би політичної відповідальності за те, що Україну перетворили на “один із параграфів” якихось сумнівних угод. Відповідальність повинна бути. А поки що ЗСУ виборюють для України право не бути таким параграфом і далі. 

Отже, станом на зараз, можливості миру є ілюзорними. Нам треба готуватися до тривалого продовження воєнних дій. Зупинити цю війну може лише серйозна зміна якихось глобальних розкладів, планів, розрахунків і домовленостей “великих гравців”, передусім США та Китаю.  Відповідно, поки що не варто вірити у декларативні заяви про “пошуки мирного врегулювання”. Неможливо знайти те, чого (поки що) нема.

Ілюстративне фото: tsn.ua