Викриття величезного розкрадання в енергетиці, ганебний ультиматум Трампа із 28 пунктів, трагічна звістка про атаку рф на Тернопіль і невтішні новини з фронту практично співпали в часі - і це сталося недарма і невипадково. Так не буває, щоби все таке от взяло і співпало, саме собою.
Причина, очевидно, у тому, що в даний історичний момент ситуативно співпали прагнення і забаганки московської і американської верхівок. Вони шукають можливості встановити інший порядок денний у світі, і зробити це коштом України і кров’ю України, граючи землею України і майбутнім українського народу.
Що ж, сумнівів у тому, чого хоче від нас москва, ми вже давно не маємо. Звісно, прикро і гидко, що керівництво США - нашого стратегічного партнера, важливість допомоги якого неможливо переоцінити - поводиться так, як поводиться. Щоправда, ілюзій щодо основних принципів (хоча які там принципи) і підходів, якими керується Трамп і трампісти, вже ні в кого давно немає. Але факт залишається фактом: зараз насправді дуже важкий момент для України.
Провина військово-політичного керівництва України
Зараз на Заході активно розганється думка про те, що годі вже допомагати Україні, бо там усе одно все розкрадається, Україна корумпована і не варта підтримки, а гроші платників податків США та Європи ідуть на “золоті унітази” українських можновладців. Про це пишуть усі впливові міжнародні ЗМІ.
Ця теза є вагомим чинником тиску на Україну, який щойно вербалізував у Києві міністр сухопутних військ США , новий улуюбленець Трампа, Ден Дріскол. Stop this shit - “припинить це лайно” - саме так, не добираючи слів, він і висловився, і це було сказане не про розкрадання грошей українською верхівкою, і не москві про її агресію. Це було сказано в Києві про війну, яку змушена вести Україна, відбиваючися від московськоїї навали.
“Stop this shit і погоджуйтесь на 28 пунктів”. Очевидно, що вище військово-політичне керівництво України заслужило на розмови в такому тоні.
Українське військо і суспільство несе на своїх плечах величезний тягар війни. Жертви і втрати колосальні. На цьому тлі мародерство керівництва виглядає - і є - злочином проти українського народу. Політична і юридична відповідальність потужних, незламних менеджерів зеленої команди є невідворотною. Звісно, на це піде час. Але, з огляду на те, наскільки великими є можливості світових інституцій у відстеженні і фіксації вкрадених грошей, особливо у таких розмірах, завдання “притиснути” всіх цих міндічей технічно не є дуже складним. Так чи інакше, це буде зроблено.
Хоча справа тут не в міндічах і навіть не в Алі-Бабі. За весь цей ганебний треш, за формування негативного образу України у світі, за те, що ми опинилися у такому прикрому становищі, відповідальність несе президент України. Пояснення на кшталт “не знав”, “не чув”, “не бачив” - не приймаються.
Що він каже, і як
Звісно, багато було очікувань від президента України - що він скаже, яку позицію займе у цій ситуації. Що ми почули:
- Психологічну підготовку аудиторії до прийняття “важких рішень” - все в контексті неминучості. А сам концепт неминучості - відверто маніпулятивний: він змушує людей повірити в те, що іншого виходу (який, очевидно, готується) - просто нема.
- Зняття відповідальності з влади взагалі і особисто з себе зокрема через фокус на зовнішні чинники - “тиск на Україну”, “ризик втрати ключового партнера” - замість того, щоби сказати, що мої менеджери прокралися, і тому Україні можуть перестати допомагати.
- Виставляння влади України жертвою обставини - у стилі “нас змушують”, спроби сховатися за Україною як такою: “на нас тиснуть”. На кого це “на нас”? На ОП? На президента і уряд? На генералітет? На українське суспільство?
- Маніпуляція про необхідність прийняти одне зло з двох - наче інших варіантів немає (“або 28 пунктів, або важка зима”) - очевидно, щоби суспільство проковтнуло ці бісові пункти.
- Гру на залякування з підвищенням ставок: важка зма, втрата партнера, втрата надії, втрата майбутнього: отже, нам пропихуватимуть “важкі рішення”, адже тільки залякані люди будуть погоджуватися на те, на що інакше не погодилися б.
- Маніпуляції поняттями “гідність” і “справедливість”. Так, для українського суспільства це дуже важливі поняття. Але точно не для української влади. Тому тут президет трохи переграв. Апелювати до цих понять у контексті повної відсутності гідності і справедливості у діях влади - мабуть, не варто було б. Чия б корова мичала, як кажуть.
- І катастрофічну, звично-демагогічну відсутність необхідної конкретики. Які поступки москві мають обговорюватися? Які пункти вимагають доопрацювання? На які ми ніколи не можемо погодитися, бо це смерть України? В якому напрямку йтимуть перемовини? Замість цього - зима, партнери, складний вибір, треба об’єднатися…
- Самовихваляння: “присяга”, “не зраджу”, “буду боротися” і т.д. Продовжує створювати образ і грати лідера нації.
Загалом, це дуже схоже на провал стратегічної комунікації з народом. Народ України заслужив на трохи більшу повагу, ніж містилося у тому от усьому.
“У житті кожної нації настає момент…”
…момент, коли всім треба говорити чесно, спокіно…” Тобто, "без срачів". Ну добре. Тоді треба було сказати:
- мої менеджери - прокралися;
- образ України як держави, яка бореться зі злом - дискредитовано;
- мобілізацію провалено, обороноздатність держави не на висоті;
- я у відповіді за все це, і тому, дісно - зараз важкий момент;
- і тому я пропоную наступні кроки (тут можна багато написати)
Замість цього - українську переговорну групу щодо “мирного врегулювання” очолить Алі-Баба, найбільш міжнародно і внутрішньо токсичний персонаж українського політикуму.
Що ж, очевидно, підказати президентові, що так не годиться - реально нікому. Або є кому, тільки бажання дослухатися немає.
