Уночі 26 вересня Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї знову зайнявся після атаки українських дронів. Про удар повідомили Генеральний штаб ЗСУ та Сили безпілотних систем, а операцію виконали оператори 1-го окремого центру СБС і 414-ї бригади «Птахи Мадяра».
Цифра, яка тут важливіша за пожежу, — 400 кілометрів. Саме на такій відстані від українських пускових точок стоїть завод, і саме це перетворює кожен успішний удар на публічну демонстрацію: російська система протиповітряної оборони не встигає або не може прикрити навіть ключові промислові об'єкти в глибокому тилу.
Ільський НПЗ переробляє близько 6,6 млн тонн нафти на рік і входить у число найбільших підприємств півдня Росії. Але справжня проблема для Кремля не в одноразовому ударі, а в його повторюваності — Україна вражала цей завод уже шостий раз: у лютому, липні та вересні 2025-го, а тепер і в лютому та серпні 2026 року.
Логіка виснаження, а не одноразового ефекту
Кожен окремий удар по НПЗ можна списати на тимчасовий збій у логістиці пального. Але коли завод атакують регулярно протягом півтора року, мова йде вже не про диверсію, а про стратегію виснаження — не дати підприємству повністю відновити потужності між ударами.
За даними Мінфіну Росії, які проаналізував Bloomberg, нафтові доходи країни у серпні 2026 року впали до шестимісячного мінімуму через зниження експортних цін. За оцінками, українські удари вивели з ладу понад 45% загальної проєктної потужності нафтопереробки Росії — це вже не точкові уколи, а системний тиск на галузь, яка фінансує війну.
В Україні розраховують, що ефективні удари по обʼєктах, що фінансують російську війну, допоможуть змусити Росію до дипломатії та припинення агресії.
16 вересня російські медіа повідомили, що Москва продовжує заборону на експорт дизельного пального до кінця жовтня — це не рішення про модернізацію галузі, а вимушена реакція на дефіцит потужностей після серії атак.
Географія ударів розширюється
Останній тиждень показує не поодинокий випадок, а хвилю: 20 вересня, в день виборів до Держдуми, загорівся Московський НПЗ у столичному регіоні. 25 вересня атакували завод «Лукойл-Пєрмнєфтєоргсінтез» у Пермі та підприємство в Новошахтинську Ростовської області. Тепер — знову Ільський.
Якщо темп ударів збережеться, а дефіцит нафтопереробних потужностей продовжить наростати, наступним кроком Росії, ймовірно, стане не посилення ППО навколо заводів, а нова хвиля обмежень на внутрішній ринок пального — питання лише в тому, скільки таких обмежень зможе витримати економіка країни до виборчого циклу 2026 року.
