У великій дипломатії важливі не гучні заяви, а тихі рішення
Норвегія відмовилася стати членом «Ради миру» — ініціативи президента США Дональда Трампа щодо врегулювання конфлікту в секторі Гази та потенційно інших криз. Про це в інтерв'ю подкасту Aftenpodden заявив заступник міністра закордонних справ Андреас Моцфельдт Кравік. Рішення має вагу не лише як поодинока відмова: воно освітлює юридичні та політичні ризики, які можуть торкнутися і України.
Чому Норвегія відмовилася
Кравік прямо вказав на головну перешкоду: Норвегія не може долучитися до структури, яка ставить під сумнів роль ООН і усталені принципи міжнародного права. За його словами, статут Ради передбачає набагато ширший мандат, ніж тільки робота над довгостроковим миром у Газі, і це створює прецедент.
"Цілком очевидно, що ми не можемо бути частиною структури, яка кидає виклик ролі ООН і наявному міжнародному праву. Це було б абсолютно неможливо для нас. І не тільки для нас, а й для переважної більшості країн, які ставлять ООН і міжнародне право в основу своєї зовнішньої політики."
— Андреас Моцфельдт Кравік, заступник міністра закордонних справ Норвегії
Додаткове тло: Bloomberg повідомляє, що Трамп запросив близько 50 країн, але не всі підтвердили участь, і що за постійне членство передбачено $1 млрд. Financial Times додає, що в планах Трампа є аналогічна Рада миру для України, причому запрошення отримають і представники Росії.
Хто ще відмовляється і чому це важливо
Франція вже повідомила, що не приєднається — частково через включення до списку Росії та Білорусі. Така згуртованість відмов служить соціальним доказом: дипломатичне середовище все більше схиляється до думки, що створення паралельних форумів із сумнівною легітимністю підриває роль багатосторонніх інституцій.
Що це означає для України
Для нас ключове тут не лише символічне питання. Якщо планувати постконфліктні форуми поза мандатом ООН — і при цьому надавати платформу державам-агресорам — це створює ризики нормалізації підходів, які послаблюють механізми притягнення до відповідальності та розподілу допомоги. Іншими словами: якщо можна обійти ООН сьогодні у справі Гази, завтра може з'явитися спокуса робити те ж саме в інших кризах, у тому числі щодо України.
Короткий висновок
Норвезька відмова — тест на стійкість міжнародного порядку: чи готові партнери захищати роль ООН і міжнародного права, навіть коли з’являються альтернативні, політично вигідні ініціативи. Для України це сигнал — бути уважними до форматів, у яких вирішуються питання миру та безпеки, і наполягати на прозорих механізмах, а не на швидких PR-форумах.
Далі — за партнерами: декларації мають перетворитися на зрозумілі правила участі й підзвітності. Інакше ризик прецеденту зростає — а це вплине на довіру до міжнародної системи, яку сьогодні захищає і Україна.
