Коротко
14 березня 2026 року Володимир Зеленський заявив, що готовий обговорювати з парламентом законодавчі зміни, які б дозволили депутатам долучатися до Сил оборони. Це не була анонсація примусової мобілізації — таке уточнення підтверджує пресслужба фракції "Слуга народу" та її лідер Давид Арахамія. Але сам факт ініціативи відкриває ширшу дискусію про поєднання громадянського обов'язку та безперервної роботи Верховної Ради.
Що саме сказали
За даними LIGA.net і пресслужби фракції, Арахамія пояснив: йшлося про обговорення змін до законодавства, які дозволять депутатам бути військовими. Він процитував сенс позиції глави держави коротко: "або працюєш, або воюєш" — підкреслюючи персональну відповідальність політиків у час війни.
"Як і кожен громадянин України. Ми про це говорили багато разів, що зараз в Україні ти або працюєш, сплачуєш податки, приносиш користь обороні, або стоїш в обороні на фронті. Це розуміє багато депутатів."
— Давид Арахамія, лідер фракції "Слуга народу"
"Якщо не служиш державі в парламенті, то служи державі на фронті."
— Володимир Зеленський, президент України (заява, 14 березня 2026)
Юридичний контекст і практичні обмеження
Нині народні депутати мають відстрочку від мобілізації на час виконання повноважень — це частина чинного регулювання мобілізаційної підготовки та статусу депутата. Через це деякі парламентарі формально не можуть стати військовослужбовцями, хоча в деяких випадках вони прикріплені до підрозділів і виконують певні завдання.
Щоб узаконити службу депутатів у ЗСУ, потрібні технічні та політичні рішення: визначити статус під час служби (службове відрядження, тимчасове складання повноважень чи складання мандата), механізми заміщення для збереження кворуму та порядок фінансового й адміністративного супроводу. Без цих механізмів ризики — збій у законотворчості або лазівки для ухилення — зростають.
Чому це має значення
Заява президента — не лише про персональну мужність, а про інструменти мобілізаційної гнучкості та символічний сигнал суспільству: частина еліти готова ділити тягар оборони. Для громадян це питання безпеки і довіри: чи здатний парламент органічно поєднати роботу над законами й реальну участь у захисті країни?
Що далі
Наступний крок — ініціація законопроєктів і робота профільних комітетів. Очевидно, що обговорення вимагатиме експертних висновків: військових, правників, представників парламенту та громадянського суспільства. Соціальний запит уже є — про бажання деяких депутатів приєднатися до ЗСУ повідомляла сама фракція — але перетворити цей запит на стабільний механізм складніше, ніж звучить у цитатах.
Тепер хід за парламентом: чи зможе він створити збалансовані правки, які поєднають потреби фронту з потребою безперервної роботи законодавчого органу? Це питання не лише законодавчого технічного характеру — воно стосується довіри суспільства до інституцій у час війни.
