У 2022 році Ukrainian defense industry виробила зброї на $1 млрд. У 2023-му — на $3 млрд. У 2024-му — на $9–10 млрд. Це не лінійне зростання — це перебудова економіки під час війни.
До повномасштабного вторгнення Україна позиціонувала себе як IT-хаб. Сьогодні вона — один зі світових лідерів з виробництва дронів. За даними Українського інституту майбутнього та Ради оборонної промисловості, у 2024 році потужності галузі зросли вшестеро порівняно з 2023-м. Понад 800 державних і приватних підприємств, більш як 300 000 фахівців, понад 1 000 нових моделей озброєнь — від FPV-дронів до ракет.
Реінвестування як стратегія виживання
Модель зростання — не зовнішні субсидії, а реінвестування власного прибутку. Засновник і головний конструктор Fire Point Денис Штильєрман розповідає, що всі зароблені кошти компанія повертає у виробництво: результат — 90% локалізації компонентів. Це і нові робочі місця, і менша залежність від імпортного ланцюга постачання, який під час війни залишається вразливим.
Загальна тенденція підтверджується на рівні галузі: якщо раніше камери для більшості безпілотників були імпортними, то вже на початку 2025 року з'явилися вітчизняні виробники власної оптики. Локалізація — це не лише патріотична риторика, а захист від збоїв у логістиці.
Місячне виробництво FPV: від 20 000 до 200 000
За даними Джорджтаунського університету, місячні потужності з виробництва FPV-дронів зросли з 20 000 одиниць у 2024 році до 200 000 у 2025-му. Близько 500 компаній-дронобудівників працюють в Україні. У лютому 2025 року президент Зеленський заявив, що країна здатна виробляти 4 мільйони дронів на рік.
«Якщо говорити про бронетехніку — одна українська компанія виробляє більше, ніж уся європейська оборонна промисловість. І таких приватних компаній у нас шість. Так само — у кожному секторі».
Ігор Федірко, виконавчий директор Ради зброярів України
40% — вітчизняного виробництва, але що з рештою?
Сьогодні близько 40% зброї на фронті — власне виробництво України. Третина зростання ВВП у 2024 році забезпечена саме оборонним сектором. Але за цими цифрами — структурна проблема, яку галузь поки не вирішила.
Як зазначив міністр стратегічних галузей Олександр Камишін, Україна мала виробничий потенціал на $20 млрд на рік, тоді як держава могла закупити лише на $6 млрд. Дві третини потужностей простоювали — не через брак уміння чи технологій, а через брак державних контрактів. За оцінками CSIS, до червня 2025 року потенціал галузі перевищив $35 млрд, але розрив між можливим і профінансованим нікуди не зник.
Частковим рішенням стали іноземні моделі фінансування. Данська модель забезпечила у 2025 році орієнтовно $1,4 млрд — близько 10% річного обсягу виробництва. Діють також британська, нідерландська та німецька схеми. Але сукупно — це все одно менше, ніж потрібно для повного завантаження потужностей.
Наступна стеля — люди, а не гроші
Зайнятість у секторі зросла: з ~300 000 у 2023-му до понад 400 000 у 2025-му, за даними Ради оборонної промисловості. Але навіть цього не вистачає. У сегменті FPV-дронів виробники відкривають власні навчальні центри з нуля — вчать паяти й доплачують за тиждень навчання, якщо слухач потім залишається працювати. Галузь, яка у 2022-му не існувала в нинішньому вигляді, сьогодні конкурує за кадри з армією, IT та будівельною сферою.
Водночас у 2025 році оборонна промисловість залучила лише $105 млн іноземних інвестицій — сума, яку представники галузі самі називають «нічим» на тлі потреб. Для порівняння: NATO Innovation Fund — це €1 млрд плюс венчурний капітал.
Якщо Україна зможе вирішити рівняння «потужності є — фінансування контрактів немає», потенціал у $50 млрд до 2026 року виглядає реалістично. Якщо ні — рекордні цифри виробництва залишатимуться потенціалом на папері, а не зброєю на фронті.
