Що сталося в Давосі
Під час виступу на Всесвітньому економічному форумі у Давосі президент Володимир Зеленський різко окреслив проблему проросійського впливу в Європі і навів приклад прем'єра Угорщини. Це був не емоційний викрик, а політичний сигнал — про те, що позиції окремих європейських лідерів мають прямий вплив на безпеку і єдність континенту.
"Ми всі бачимо, що сили, які намагаються знищити Європу, не втрачають жодного дня... Кожен Віктор, який живе на гроші Європи й в той [же] час намагається продавати європейські інтереси, заслуговує на потиличник..."
— Володимир Зеленський, президент України
Відповідь Орбана — коротко і по суті
Віктор Орбан відреагував у соціальній мережі X, звинувативши Зеленського в тому, що той нібито "не може або не хоче" покласти край війні, і підкреслив, що Угорщина не готова підтримувати військові зусилля Києва. Водночас Орбан пообіцяв, що Будапешт продовжить постачати в Україну електроенергію та імпортне паливо і підтримуватиме біженців.
"Український народ, звичайно — попри Ваші ретельно підібрані образи — все ще може розраховувати на те, що ми продовжимо постачати Вашій країні електроенергію та пально..."
— Віктор Орбан, прем'єр-міністр Угорщини (допис у X)
(Редакційне уточнення: мова йдеться про імпортні поставки, а не про безоплатну військову допомогу).
Чому це має значення для читача
Це не лише дипломатична суперечка. Ставлення Будапешта впливає на три реальні речі, які торкаються кожного українця і кожного європейця: політична єдність ЄС (здатність приймати спільні рішення й санкції), логістика постачань (енергія, паливо, гуманітарна підтримка) та внутрішня політика країн ЄС, де питання безпеки часто перетворюються на інструмент виборчої боротьби.
Західні аналітики (Financial Times, брюссельські експертні центри) звертають увагу, що такі публічні конфронтації одночасно мобілізують союзників і виявляють слабкі місця в коаліціях — особливо коли один із членів блоку може застосувати вето або блокувати ініціативи.
Що далі
Риторика в Давосі поставила крапку над "i": питання не в словах, а в практичних діях. Тепер хід за партнерами — від декларацій має перейти до конкретних політичних рішень і процедур, які або посилять єдність ЄС у підтримці України, або виявлять розбіжності, які Москва спробує використати.
Прогноз: якщо розбіжності не будуть вирішені дипломатично й швидко, це відобразиться на темпах постачань і на можливостях Києва захищати критичну інфраструктуру. Якщо ж партнери зможуть консолідувати підхід — сигнали, подібні до виступу Зеленського, сприятимуть тиску на тих, хто ставить власну політику вище від європейської безпеки.
Питання для замислення: чи перетвориться публічна критика на механізми, які мінімізують зовнішній вплив на європейські рішення, чи залишиться інструментом внутрішньої політики окремих країн?
