Стисло
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга та міністерка культури і стратегічних комунікацій Тетяна Бережна закликали організаторів Венеційської бієнале не допускати Росію до участі. Причина — ризик перетворення престижної мистецької платформи на інструмент нормалізації агресії та відбілювання воєнних злочинів проти України.
Чому це важливо саме зараз
Позиція бієнале змінюється в момент, коли Росія продовжує війну та відкидає діалог. Для України допуск держави-агресора до однієї з найвпливовіших культурних інституцій світу не просто дискусія про мистецтво — це питання символічної легітимації. Поки увага зосереджена на поверненнях, вирішується, чи залишатимуться міжнародні майданчики бар’єром проти пропаганди, чи перетворяться на арену для її маскування.
Факти й масштаби збитків
У заяві міністерств підкреслюють масштабні втрати української культури: з початку повномасштабного вторгнення загинуло щонайменше 346 митців і 132 медійники, зруйновано або пошкоджено понад 1 707 пам’яток та 2 503 об’єкти культурної інфраструктури, з яких 558 — повністю знищені. За даними відомств, до тимчасово окупованих територій незаконно вивезено понад 35 000 музейних предметів, ще понад 2,1 млн одиниць опинилися під загрозою.
Правова й моральна логіка заперечення
Міністри нагадують про норми Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту: умисне нищення та вивезення пам’яток порушує міжнародне гуманітарне право. У цій правовій рамці культурна участь держави-агресора на престижних платформах може розглядатися не лише як мистецький жест, а як політичний сигнал.
"За таких умов будь-які зміни політики чи пом’якшення обмежень не мають реальних підстав, і можуть лише надіслати небезпечний сигнал про підтримку агресії, толерування російських воєнних злочинів та нормалізації геноцидної політики російських окупантів"
— Андрій Сибіга, міністр закордонних справ; Тетяна Бережна, міністерка культури й стратегічних комунікацій
Контекст: культура як інструмент впливу
Українська заява посилається не лише на руйнування й матеріальні збитки (збитки культурного сектору понад $4,2 млрд, а загальні втрати галузі — понад $31 млрд), а й на системну практику використання культури в політиці. Відповідні приклади: відомі випадки, коли представники російських інституцій прямо описували міжнародні культурні проєкти як елемент зовнішньої стратегії. Це підсилює аргумент Києва, що допуск РФ може стати частиною ширшої операції з легітимації агресії.
Що конкретно просить Україна
Київ закликає організаторів переглянути рішення про повернення Росії до бієнале та зберегти принципову позицію 27 лютого 2022 року, коли організатори засудили агресію. Аргумент — недопущення політизації культурних майданчиків і захист їхньої нейтральності як простору для критичного мистецтва, а не для державної пропаганди.
Читайте також: як під час окупації в Іванкові врятували картини Марії Примаченко (LIGA.net).
Наслідки й прогноз
Рішення організаторів Венеційської бієнале матиме більше символічний, аніж суто мистецький ефект: це тест на те, чи готові міжнародні інституції виступати бар’єром проти нормалізації агресора. Якщо бієнале дозволить повернення без чітких гарантій відокремлення мистецького середовища від державних апаратів, це створить прецедент для інших платформ — спортивних, культурних і наукових.
Тепер хід за організаторами: збережуть вони принцип нейтральності і захистять культуру від інструменталізації — чи підуть шляхом, що ризикує перетворити мистецьку арену на майданчик політичної легітимації?
