Дрони, які українські компанії продають у США, — лише видима частина історії. За словами голови правління Міжнародного фонду захисту України Анатолія Пінчука, американські військові запозичують і менш помітне: спосіб, у який армія знаходить виробників і купує в них продукцію. Про це він розповів в інтерв'ю Defense Express, а переказує його слова УНН.
Пінчук каже, що в США визнали: у деяких напрямах американський оборонний потенціал відстає від сучасних тенденцій. Тому Пентагон проводить конкурси, вивчає індустрію, зокрема українську, і придивляється до рішень, перевірених на фронті.
Сьогодні американці проголошують багато конкурсів, аналізують індустрію, у тому числі і нашу, а також запозичують український досвід у війні проти рф
Це слова Пінчука. Варто пам'ятати, що він говорить як голова фонду, який просуває українські інтереси. Підтвердження від Пентагону в інтерв'ю немає.
Маркетплейс замість довгого тендеру
Найпрактичніший приклад, який назвав Пінчук, — маркетплейс. Через нього військові формування можуть напряму купувати продукцію зареєстрованих виробників. За його словами, в окремих таких рішеннях американці використовують українські напрацювання. Деталей, чиї саме механізми взято за основу, він не навів.
Для армії, яка звикла до багаторічних контрактів з великими підрядниками, це зміна логіки. Коли дрон застаріває за місяці, швидкість закупівлі важить не менше за характеристики самого виробу.
Вхід на ринок через американську компанію
Українські розробники вже мають результат. Американська компанія UDD, створена українською F-Drones, перемогла на першому етапі програми Пентагону Drone Dominance й отримала контракт на 2 000 дронів.
Показово, що переможцем стала саме американська юридична особа. Це мій висновок, а не слова Пінчука: найкоротший шлях до оборонного бюджету США, схоже, пролягає через місцеву реєстрацію. Тоді частина доданої вартості й контролю над розробкою може лишатися за океаном.
Де застрягає обмін технологіями
За словами Пінчука, Україні бракує спеціальної структури, яка відповідала б за безпеку трансферу оборонних технологій і могла гарантувати партнерам захист переданих розробок. Без неї американська сторона має мало підстав ділитися чутливими технологіями, а українська не може бути певна, що її ноу-хау не витече.
Американо-українська оборонна інноваційна платформа вже створена юридично і має запрацювати до кінця 2026 року. Вона має об'єднати військових і виробників обох країн для пошуку відповідей на нові технологічні загрози.
Прогноз тут умовний. Якщо до запуску платформи в Україні не з'явиться орган із повноваженнями гарантувати безпеку технологій, вона, імовірно, обмежиться обміном запитами та досвідом, а не розробками. Тож питання до Києва таке: хто саме візьме на себе цю відповідальність і чи встигне до кінця року?
