Коротко
Наприкінці січня UTC (компанія, що належить телеком‑холдингу Veon, власнику Київстару) подала в АМКУ заявку на набуття контролю над активами UNS — вежовою платформою, яка працює з «Vodafone Україна». У відповідь один із учасників «великої трійки», lifecell, оприлюднив заяву про ризик монополізації ринку веж і можливий уповільнений розвиток інфраструктури.
Позиція lifecell
"Об’єднання пасивної мобільної інфраструктури двох найбільших операторів призведе до монополізації та структурного перекосу телеком‑ринку, що може впливати на темпи інновацій та послаблювати орієнтацію на потреби абонентів. Наслідки цієї транзакції вийдуть далеко за межі ринку мобільного зв’язку"
— lifecell, заява компанії
У заяві також наголошується, що розгалуженість інфраструктури допомогла забезпечити роботу сил оборони, екстрених служб та підтримати абонентів під час кібератаки на одного з операторів у 2023 році.
Контекст і мотивація угоди
UTC та UNS — це компанії, які зводять та обслуговують базові станції й здають їх в оренду. Консолідація веж дозволяє операторам скорочувати капітальні витрати, оптимізувати мережеве покриття та пришвидшувати розгортання послуг. Частково така логіка випливає з очікувань інвесторів: у 2024 році Turkcell продав lifecell інвестиційній компанії NJJ Holding Ксав’є Ніеля, яка формує ширшу телеком‑групу на базі lifecell і Datagroup‑Volia. Це змінює інтереси і стримує конкуренцію за інфраструктурні активи.
Що це означає для абонентів і безпеки
Об’єднання веж може принести технічні вигоди — менші витрати на утримання та потенційно швидше масштабування послуг. Проте ризики очевидні: скорочення числа незалежних власників інфраструктури знижує ринкову конкуренцію, може стримувати інновації і зменшувати стимул для покращення сервісу. Окремо — питання резервування та стійкості мереж: менша кількість операторів‑власників інфраструктури робить мережеві ланцюги більш уразливими під час кібератак або бойових дій.
Регуляторна перспектива
Заявка подана в АМКУ, і саме регулятор має оцінити, чи створить угода ризики для конкуренції. Можливі інструменти — від зобов’язань щодо відкритого доступу до активів до структурних обмежень або відмови в погодженні. Аналітики звертають увагу, що вирішення має поєднувати економічну ефективність з безпековими гарантіями.
Висновок
Ця справа більше, ніж ще одна бізнес‑транзакція: йдеться про те, хто контролюватиме критичну інфраструктуру зв’язку в умовах війни і відбудови. Чи вдасться знайти баланс між ефективністю й конкуренцією — залежить від рішення АМКУ та від того, наскільки прозоро сторони готові погоджувати компенсаторні заходи. Слідкувати варто не лише за юридичними формальностями, а за тим, як наслідки угоди відчують українці в голосі, інтернеті та в роботі служб екстреного реагування.
