Коротко і важливо
Сербія планує продовжити чинний контракт на постачання російського газу ще на шість місяців — до жовтня. Новину першою опублікувало ExPro, а генеральний директор державного постачальника Srbijagas Душан Баятович пояснює це прагматичними міркуваннями безпеки поставок та запасами в підземному сховищі.
Запаси та логістика
За словами керівника компанії, у сховищі Banatski Dvor наразі зберігається близько 400 млн кубометрів газу. Це дає Белграду подушку безпеки до завершення опалювального сезону й дозволяє поступово знизити середньодобовий імпорт з приблизно 10 до 6 млн кубометрів на період до жовтня. Максимальний добовий відбір цього сезону досягав 17,5 млн кубометрів.
"У підземному сховищі Banatski Dvor наразі зберігається близько 400 млн кубометрів газу"
— Душан Баятович, генеральний директор Srbijagas (за ExPro)
Ціна й ринок
Srbijagas купує газ за ціною близько 270 євро за тисячу кубометрів, тоді як спотові котирування на біржі сягали близько 350 євро. Це дає Белграду короткострокову економічну вигоду — і ще одну причину не прискорювати диверсифікацію від російського постачальника.
Чому це важливо для Європи та України
Рішення Сербії має кілька наслідків: по-перше, воно підкреслює, що санкції і політичний тиск не завжди миттєво переводять енергетику на нові рейки. По-друге, це посилює конкуренцію за обмежені обсяги альтернативних постачань (наприклад, з Азербайджану), які в короткостроковій перспективі не зможуть повністю покрити потреби регіону. По-третє, такий вибір ускладнює роботу європейської координації в енергетичній політиці — від рішень про спільні закупівлі до реалізації санкцій.
Політичний та економічний контекст
У цього рішення є й геополітичні виміри. Раніше США ввели санкції проти сербської нафтогазової компанії NIS, а деякі сусіди — наприклад, Хорватія — обговорювали перехідні моделі постачань і навіть покупку часток у нафтогалузі Сербії. Белград натомість демонструє прагматизм: він забезпечує енергетичну стабільність для населення й економіки, навіть якщо це означає тимчасове ігнорування політичного тиску.
Що далі?
Варіантів не багато: або партнери пропонують Сербії реальні технічні й фінансові альтернативи (розширення інфраструктури, спільні закупівлі, субсидії на диверсифікацію), або Белград знову обере шлях, що гарантує короткострокову стабільність за рахунок довшого зв'язку з російським ринком. Для України це ще один сигнал: енергетична безпека Європи — питання не лише санкцій чи риторики, а інфраструктури, грошей і довіри.
Підсумок: рішення Сербії зрозуміле з точки зору ризик-менеджменту, але воно ставить перед ЄС і його партнерами конкретне питання — чи готові вони перетворювати політичну солідарність у реальні інструменти, які дозволять країнам регіону розірвати енергетичну залежність від Москви?
