Чому Білогородка робить ставку на спорт, який може змінити громаду?
З боку все виглядає просто і природньо: команди, форма, канат, судді, стартовий свисток. Мало хто замислюється, що перетягування канату є одним із найдавніших видів спорту людства. Зображення схожих змагань археологи знаходять у Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії та Греції. Тисячі років тому люди так само впиралися ногами в землю, перевіряючи не лише силу рук, а й здатність діяти разом.
У Давній Греції цей вид змагань використовували під час підготовки воїнів. Пізніше він став популярним у Європі та навіть увійшов до програми Олімпійських ігор. З 1900 по 1920 рік спортсмени боролися за олімпійське золото саме в перетягуванні канату.
Чому світ знову повертається до командних видів спорту?
Коли дивишся на перетягування канату вперше, здається, що все вирішує фізична сила. Хто сильніший той і переміг. Але після кількох годин на чемпіонаті починаєш розуміти: справа зовсім не в силі, а в довірі. У тому, наскільки точно вісім людей здатні діяти як одне ціле. Наскільки вони готові чути одне одного, витримувати навантаження разом і не відпускати канат тоді, коли стає найважче. Саме тому цей спорт, історія якого налічує тисячі років, сьогодні переживає нове народження. У світі, який дедалі частіше стикається з кризою довіри та роз'єднаністю людей, перетягування канату знову нагадує просту істину: великі перемоги неможливі поодинці.
Сучасний світ дедалі частіше говорить про кризу довіри. Ми працюємо дистанційно та
спілкуємося через месенджери. Парадоксально, але саме тому командні види спорту починають набувати нового значення? Сьогодні перетягування канату активно розвивається у Великій Британії, Нідерландах, Швейцарії, Швеції, Ірландії, країнах Балтії та Азії. Світова федерація працює над поверненням дисципліни до програми Олімпійських ігор.
У цьому спорті неможливо сховатися за спиною товариша. Тут неможливо виграти за рахунок одного лідера. Якщо хтось відпускає канат програють усі. І, можливо, саме тому перетягування канату так точно відображає те, через що сьогодні проходить країна.
«Сьогодні Україна як одна велика команда тримає канат перемоги за своє майбутнє».
Ця фраза, сказана під час чемпіонату, стала головною метафорою всього турніру.
Те, що Чемпіонат України відбувся саме у Білогородській громаді, також не є випадковістю. За цим стоять роки роботи, розвиток спортивної інфраструктури, підтримка молодіжних ініціатив та бажання створювати середовище, де люди можуть розвиватися разом.
Підтримати спортсменів прибув начальник управління молоді та спорту Київської обласної державної адміністрації Андрій Михальчук, який відзначив високий рівень організації турніру та потенціал громади для проведення всеукраїнських спортивних заходів. Це свідчення того, що Білогородка сьогодні вже сприймається не лише як активна громада Київщини, а як один із центрів розвитку цього виду спорту в Україні
Ще кілька років тому про українське перетягування канату знали лише в колі ентузіастів. Сьогодні ситуація змінюється буквально на очах. На останньому чемпіонаті світу українська збірна вперше в історії країни здобула медалі дорослого рівня.
«З чемпіонату світу ми посіли третє місце серед жінок та друге місце серед номінації Mixed U-23».
Для українського спорту це великий результат. Країна починає входити до кола світових лідерів дисципліни. Особливого значення додає ще одна деталь.
«Ми привезли першу в історії України медаль по дорослим категоріям. По жінках це третє місце».
Те, що ще кілька років тому виглядало аматорською історією, сьогодні перетворюється на серйозний спортивний рух. Коли національна федерація обирає місце проведення чемпіонату України, вона оцінює не лише спортивний майданчик, а ще й громаду. Її спроможність організувати подію, її інфраструктуру, її ставлення до спорту. Те, що Чемпіонат України відбувся саме у Білогородській громаді, говорить про ознаку довіри. Ознака того, що громаду бачать як одного з центрів розвитку цього виду спорту. Для Київщини це важливий сигнал. Спорт більше не концентрується лише у великих містах. Сильні спортивні центри формуються саме в громадах.
Важливу роль у цьому процесі відіграє Білогородський сільський голова Антон Овсієнко, який одночасно очолює Київський обласний осередок Федерації найсильніших атлетів України та перетягування канату. Для нього цей чемпіонат це частина довгострокового бачення розвитку громади через спорт, молодь та спільні цінності.
«Такі змагання це не просто спорт. Це про єдність, витримку і характер. Про ті якості, які сьогодні щодня демонструють наші Захисники і Захисниці на передовій. Коли ти відчуваєш плече побратима, ти не маєш права здатися», говорить Антон Овсієнко.
І в цих словах, мабуть, прихована головна відповідь на питання, чому громада робить ставку саме на такі проєкти. Є люди, які організовують турніри, а є люди, які створюють кола довіри і будуть умови розвитку. Білогородський сільський голова Антон Овсієнко належить саме до другої категорії. Фактично йдеться про модель суспільства та людей, які навчаються відповідати не лише за себе, а за дітей які зростають в піклуванні дорослих та з довірою до людей.
Сьогодні українські спортсмени вже привозять медалі чемпіонатів світу, виборюють перші в історії країни нагороди дорослого рівня та впевнено заявляють про себе на міжнародній арені. Найважливіше відбувається тут, у громадах, де діти бачать перед собою приклад людей, здатних працювати в команді, довіряти одне одному і боротися за спільний результат. Саме так формується спортивна культура, з'являються майбутні чемпіони і народжується сильна громада.
Окремої уваги заслуговує дебют команди «Школа Спорту», яка представляла Білогородську громаду. Унікальність цієї команди в тому, що вона сформована з простих мешканців сіл Гореничі та Стоянка.
Хоча наші земляки цього разу не зійшли на п'єдестал, вони виконали головну місію — гідно представили громаду на національному рівні, змагаючись на рівних із професійними університетськими збірними. Їхній виступ став доказом того, що Білогородська громада — це єдиний організм, здатний мобілізуватися задля спільної мети.
Боротьба була запеклою. Кожен метр канату давався важко та відповідально. Абсолютним переможцем серед дорослих стала команда «Atlants-1» від НУБіП України. Саме вони підняли над головою головний трофей чемпіонату.
До складу чемпіонів увійшли: Дарина Цимбал, Ірина Коцюбайло, Альона Петренко, Вікторія Єкимовська, Богдана Доможирська, Юрій Підкаленко, Юрій Прищепа, Сергій Колб, Андрій Бєлан та Максим Кошара.
Срібло здобула команда «Авіатор» від Київського авіаційного інституту.
Бронза дісталася спортсменам Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Серед юніорів найсильнішою стала команда Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка.
Канат після чемпіонату приберуть, але залишиться відчуття, що великі результати починаються там, де люди навчилися діяти разом. Чемпіонат у Білогородці ще раз нагадав: «ми сильні, коли ми разом». Чи то на полі бою, чи то на спортивній арені, українці вміють «впертися ногами в землю» і не віддати своє.
