Позиція України
За повідомленням Reuters (6 лютого) міністр закордонних справ Андрій Сибіга однозначно заявив: Україна не визнаватиме свої тимчасово окуповані території російськими і не підтримає угод, що вирішують їхній статус без участі Києва. Це позиція не тільки політична, але й юридична — Сибіга назвав такі рішення "юридично нікчемними".
"Ми ніколи цього не визнаємо. І це буде порушенням міжнародного права. Це не про Україну. Це про принцип."
— Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України
Що таке «пакет Дмитрієва» і чому про це говорять
Раніше президент Володимир Зеленський заявляв, що Москва нібито пропонувала Вашингтону економічну угоду на $12 трлн, яку показував спецпосланець Росії Кирило Дмитрієв. Сам термін «пакет Дмитрієва» в медіа використовується як ярлик для таких пропозицій — суміші економічних стимулів і політичних поступок, які можуть торкатися статусу територій.
"Москва пропонувала Вашингтону економічну угоду на $12 трлн..."
— Володимир Зеленський, президент України
Чому це важливо: юридичні та безпекові наслідки
Якщо треті країни визнали б суверенітет Росії над частинами української території без участі України, це створило б прецедент у порушення базових норм міжнародного права (зокрема принципу непорушності кордонів і заборони набуття території силою). Для України це питання не лише про землю — це питання про безпеку та міжнародну стабільність.
Аналітики з міжнародного права та західні партнери звертають увагу: будь-які спроби узаконити зміни кордонів заднім числом підірвуть довіру до гарантій безпеки і стимулюватимуть подальшу агресію, а не вирішення конфлікту.
Що означає для переговорів між США і Росією
Якщо Вашингтон дійсно отримував від Москви економічні пропозиції, це ставить перед США вибір: балансувати між геоекономічними інтересами та принципами міжнародного права. Київ прояснив — будь‑які домовленості, що зачіпають суверенітет України, не можуть ухвалюватися без української участі. Це посилює дипломатичний тиск на партнерів, аби вони координували дії з Києвом.
Підсумок і прогноз
Позиція МЗС — чітка і передбачувана: без України не буде юридично укріплених компромісів щодо її територій. Далі — на порядку денному: вимога до партнерів дати публічні гарантії, що жодні переговори про статус не відбуватимуться без участі Києва, і посилення координації між Україною та її західними союзниками. Чи вдасться перетворити політичні декларації на міжнародно-правові механізми — залежить від готовності партнерів відстояти принципи, а не лише ситуативні інтереси.
