Кубинець Карлос Медіна звик до відключень світла по вісім годин на добу. Для нього прихід одного танкера — це різниця між зарядженим телефоном і темрявою до ранку. Для Вашингтона — рішення, яке руйнує логіку власної санкційної архітектури.
Орієнтовно 31 березня на Кубу прибуде російський нафтовий танкер «Анатолій Колодкін», який вийшов з порту Усть-Луга. За даними сервісів відстеження суден VesselFinder та MarineTraffic, корабель уже перебуває в Карибському морі безпосередньо біля острова. Берегова охорона США могла перехопити судно — і не зробила цього. Поінформований американський чиновник підтвердив це виданню The New York Times.
Дональд Трамп особисто підтвердив рішення в розмові з журналістами: «Ми не проти, щоб хтось отримав партію нафти». Коротко, без деталей і без пояснення, чому принцип, який діяв роками, раптово перестав діяти.
Енергетична блокада Куби була одним із небагатьох інструментів тиску, який давав відчутний ефект. Після того як США посилили обмеження на постачання нафтопродуктів, острів занурився в системні блекаути — відключення розтягувалися на години, зупинялися лікарні, виходила з ладу інфраструктура. Режим Гавани опинився під реальним тиском, а не лише під дипломатичними заявами.
Тепер Москва де-факто виступила рятівником кубинської енергетики — і зробила це з мовчазної згоди Вашингтона. Жодної публічної угоди, жодного оголошеного обміну поступками. Просто танкер пройшов, і американські катери відійшли вбік.
Це не перший сигнал про розмивання санкційних меж за нинішньої адміністрації, але один із найбільш наочних: обмеження, яке коштувало Гавані реальних економічних втрат, було знято в односторонньому порядку — без публічного обґрунтування і без жодної видимої поступки з боку Куби чи Росії.
Якщо Вашингтон готовий знімати санкційний тиск без умов і публічного пояснення — які саме обмеження ще залишаються незворотними?
