25 травня Світлана Тихановська прибула до Києва потягом — вперше як офіційна представниця білоруської демократичної опозиції. За чотири роки повномасштабної війни, в якій Білорусь слугувала плацдармом для російського вторгнення, цей візит відбувається пізно. Але його зміст виходить за межі символічного рукостискання.
Місія — буквально
Центральна подія візиту — відкриття Місії демократичних сил Білорусі в Україні, постійного представництва в Києві. Це не посольство і не НУО у звичному сенсі: структура претендує на роль політичного інтерфейсу між опозицією в екзилі та українською владою.
Паралельно офіс Тихановської поставив конкретну вимогу до Києва — призначити спеціального представника з питань відносин із демократичною Білоруссю. МЗС України вже зробило крок у цьому напрямку: як повідомляє Європейська правда, відомство призначило відповідального за контакти з білоруською опозицією ще до приїзду Тихановської, а міністр Сибіга зустрічався з нею раніше.
Порядок денний: білоруси в армії та статус добровольців
Окрім геополітичної рамки, у програмі є цілком прикладний блок. За словами офісу Тихановської, одна з ключових тем — статус білоруських добровольців та членів їхніх родин в Україні: правовий захист, документи, соціальні гарантії для тих, хто воює у складі ЗСУ.
«Серед тем — статус і перспективи білорусів в Україні, передусім білоруських добровольців та членів їхніх родин, відкриття місії, розвиток постійного політичного діалогу та призначення спеціального представника»
— офіс Тихановської, коментар Європейській правді
Зустрічі: Зеленський, Сибіга, Верховна Рада, дипломати ЄС
Програма переговорів охоплює президента Зеленського, міністра закордонних справ Сибігу, керівництво Верховної Ради та дипломатів Євросоюзу. Присутність представників ЄС у цьому переліку — деталь, яка показує: розмова про Білорусь ведеться не лише в двосторонньому форматі Київ–Вільнюс, а з прицілом на ширшу міжнародну координацію.
Чому саме зараз
Тихановська зустрічалася із Зеленським раніше у Вільнюсі — але приїзд до Києва під час активної війни має іншу вагу. Білорусь досі надає РФ територію, логістику та інфраструктуру. Лукашенко не відправив власні війська, але його співучасть у вторгненні 2022 року задокументована. Для опозиції в екзилі фізична присутність у Києві — це спосіб показати: демократична Білорусь не нейтральна, і після можливої зміни режиму претендуватиме на роль партнера, а не підсудного.
Якщо Київ справді призначить спеціального представника і надасть місії чіткий правовий статус — це стане першим інституційним визнанням опозиції з боку держави, яка має найбільше підстав бути вимогливою до Мінська. Якщо залишиться на рівні протокольних фото — четвертий рік поспіль нічого не зміниться для тисяч білорусів, які воюють під українським прапором без жодного правового захисту.
