Щодня завод у Сканторпі поглинав £700 тисяч збитків. Китайська Jingye, яка купила British Steel із банкрутства у 2020 році за, за даними галузевих джерел, від £50 до £60 млн, зрештою відмовилась замовляти залізорудні окатиші — сировину без якої доменні печі зупиняються назавжди. Саме цей крок у квітні 2025 року змусив уряд Кіра Стармера скликати екстрений парламент у Великодню суботу.
Один закон за один день
12 квітня 2025 року парламент ухвалив Steel Industry (Special Measures) Act 2025 — від внесення до королівського підпису за один день. Закон надав міністру торгівлі право безпосередньо керувати сталеливарними підприємствами, яким загрожує закриття. Уряд негайно взяв під контроль операційну діяльність British Steel: закупівлю сировини, виплату зарплат, утримання двох останніх доменних печей у країні.
Доменні печі — не електродугові аналоги, які переплавляють брухт. Вони виробляють «первинну сталь» з залізної руди. Зупинити їх без необоротних наслідків украй складно. Якби Сканторп зупинився, Британія стала б єдиною країною G7 без власного виробництва первинної сталі.
«Сталь — це гранична суверенна спроможність. Сильні нації у такому світі мусять виробляти сталь».
Прем'єр-міністр Кір Стармер, травень 2026 року
Рахунок, який зростає
За даними Національного аудиторського офісу (NAO), до кінця січня 2026 року підтримка British Steel коштувала платникам £377 млн. Ще £15 млн пішло на супутні витрати. Станом на березень 2026-го загальна сума робочого капіталу, вкладеного урядом, досягла £419 млн — і, за оцінками, може перевищити £1,5 млрд до 2028 року, якщо ситуація не зміниться.
Паралельно тривали переговори щодо комерційного продажу. Уряд пропонував Jingye близько £100 млн — китайська сторона вимагала понад £1 млрд. Домовитися не вдалося. 11 травня 2026 року Стармер оголосив про законодавство, яке надасть уряду опцію повної націоналізації — за умови проходження тесту на суспільний інтерес.
Що каже економіст
Девід Бейлі, професор промислової стратегії Бізнес-школи Бірмінгемського університету, разом із Полом Форрестом застерігає: оперативне втручання вирішило нагальну кризу, але не базову проблему. За їхнім аналізом для UK in a Changing Europe, уряд має розглянути модель «консерваторства» — тимчасового державного управління з чіткою стратегією трансформації до електродугового виробництва — замість відкритої націоналізації без плану виходу.
«Націоналізація — це не кінцева мета. Це має стати початком чіткого та достовірного довгострокового плану».
Кір Стармер, травень 2026 року
Галузева асоціація UK Steel підтримала рішення, зазначивши: якщо разом із Сканторпом запрацює електродугова піч Tata Steel у Порт-Толботі, попит на металобрухт у країні може зрости до 7 млн тонн на рік — що відкриє новий ринок для переробників.
3 500 робочих місць і питання без відповіді
На заводі в Сканторпі безпосередньо зайнято 3 500 людей; ще десятки тисяч — у суміжних ланцюгах постачання. Закриття у 2025-му загрожувало втратою від 2 000 до 2 700 місць лише на основному майданчику.
Перехід до електродугових печей, якщо він відбудеться, означатиме суттєво меншу кількість працівників — ця технологія більш автоматизована. Чи пояснив уряд Сканторпу, скільки робочих місць збережеться після «трансформації», — поки що ні.
Якщо парламент ухвалить новий закон і тест на суспільний інтерес буде пройдено, British Steel стане державною власністю вперше з 1988 року. Але реальне питання не в самому факті націоналізації, а в тому, чи з'явиться за нею конкретний план переходу до зеленого виробництва — з термінами, фінансуванням і гарантіями зайнятості. Без цього £419 млн перетворяться лише на аванс набагато більшого рахунку.
