Коли українець відкриває "Дію", платить карткою ПУМБ або чекає посилку "Новою поштою", він не думає про те, на чиєму залізі фізично лежать його дані. А відповідь на це питання — про співзасновника і генерального директора De Novo Максима Агєєва, гостя нового випуску подкасту "Вища ліга" на каналі LIGA Бізнес.
De Novo — не абстрактний хмарний провайдер. Основна діяльність компанії - хмарні ІТ рішення для українського enterprise бізнесу. У клієнтському портфелі: Нафтогаз, ПУМБ, KERNEL, Prozorro, Terrasoft, Дія, Нова Пошта та інші.
Тобто інфраструктура, на якій тримається державна реєстрація, банківські операції, доставка й публічні закупівлі мільйонів людей, — це не десь "у хмарі" в абстрактному розумінні, а конкретні серверні стійки, за контроль над якими точиться цілком реальна боротьба.Ринок, який зважує в мільярдах
Ця боротьба вже має ціну. У 2025 році ринок послуг IaaS/PaaS в Україні сягнув ₴7,2 млрд, з урахуванням додаткових витрат цифра, вочевидь, перевищує ₴10 млрд. Але ці показники приховують неочевидну правду про донорську допомогу, обороноздатність України та новий розподіл сил між українськими та глобальними провайдерами.
За цифрами — не абстрактна статистика ІТ-сектору, а конкретне питання: чиї сервери зберігають дані про мобілізацію, оборонні закупівлі чи персональну інформацію пацієнтів, і хто фізично може вимкнути доступ до них у критичний момент.Тут і виникає розбіжність у трактуванні того, скільки насправді коштує західна підтримка українського цифрового сектору. Максим Агєєв звернув увагу, що Центр інновацій та розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України витратив 15 млн грн для закупівлі послуг сервісу Microsoft Azure, а заяву Microsoft Regional Director Олександра Краковецького про допомогу понад $500 млн з підтримку української ІТ-інфраструктури назвав необґрунтованими.
Різниця між реальними закупівлями й публічними заявами про масштаб допомоги — це і є той конфлікт інтересів, навколо якого будується дискусія про економічний націоналізм в ІТ: хто платить, хто рахує вигоду й хто визначає, що вважати "підтримкою".Цифровий суверенітет як актив, а не гасло
Навесні українські хмарні провайдери вирішили діяти системно. 22 квітня в Україні створили Альянс цифрового суверенітету, до якого долучилися хмарні провайдери GigaCloud, De Novo та датацентр «ПАРКОВИЙ».
Логіка об'єднання проста й водночас комерційно вигідна для його учасників: цифровий суверенітет став фактором економічної незалежності. Власна екосистема зберігає кошти всередині країни.Але за цією тезою стоїть питання, від якого не втекти: цінність даних для держави важливо перебільшити, бо мова йде навіть не про гроші, як у випадку комерційних компаній, а про дещо значно важливіше — національну безпеку та цифровий суверенітет.
Якщо державні реєстри, медичні картки чи оборонна логістика фізично лежать на серверах поза межами країни, суверенітет держави залежить від рішень, ухвалених у чужих юрисдикціях — і від того, чи залишаться ці рішення дружніми, якщо політична погода зміниться.Технофашизм і ціна "цифрового зліпка"
В інтерв'ю Агєєв виходить за межі суто інфраструктурної теми й говорить про те, що станеться, коли масив персональних даних потрапить у розпорядження штучного інтелекту без належних обмежень. Ідея "цифрового зліпка" — сукупності всього, що людина залишає в мережі: платежі, локації, звички, комунікації — перетворює абстрактну загрозу приватності на конкретний економічний і політичний інструмент. Той, хто володіє цим зліпком мільйонів громадян, володіє важелем впливу, який не потребує ні армії, ні виборів.
Саме тут Агєєв вводить поняття технофашизму — не як публіцистичну метафору, а як модель, де контроль над даними та алгоритмами дає невиборним структурам владу, порівнянну з державною. Для країни, яка одночасно веде війну і будує цифрову державу через "Дію", це не теоретична дискусія: кожен новий цифровий сервіс збільшує масу даних, яку потрібно захищати, і водночас — спокусу для тих, хто захоче цим скористатися.
Що далі
Українські провайдери вже інституціоналізували свою позицію через альянс і намагаються отримати місце за столом, де формуються правила гри для хмарних ринків Європи. Питання лишається практичним: чи готова держава закріпити вимогу зберігати критичні дані на території країни законодавчо, а не покладатися на добру волю глобальних постачальників хмари? Відповідь на нього визначить, хто за десять років контролюватиме цифровий зліпок українців — вітчизняні дата-центри чи чужі юрисдикції.
