20 травня 2026 року суд Міжнародного фінансового центру «Астана» (МФЦА) виніс судовий наказ: визнати рішення цюрихського арбітражу ICC від червня 2025 року та дозволити примусове стягнення з «Газпрому» на користь «Нафтогазу» близько $1,4 млрд. Через п'ять днів міністр юстиції Казахстану Єрлан Сарсембаєв пояснив, чому ця цифра не має жодних шансів матеріалізуватися на казахстанській землі.
Що вирішив суд — і чому це не те, чим здається
Відповідно до опублікованого на сайті МФЦА наказу, «Газпром» зобов'язаний виплатити: основний борг — $1,134 млрд, відсотки до 31 січня 2025 року — $182 млн, відсотки за прострочення до 9 січня 2026 року — $117 млн, а також понад €5 млн арбітражних витрат. Загальна сума перевищує $1,4 млрд.
Проте, як роз'яснив Сарсембаєв у інтерв'ю Zakon.kz, сам наказ має суттєве процесуальне обмеження.
«Судовий наказ винесений в односторонньому порядку — без участі відповідача. Це не остаточне рішення: воно носить повідомчий характер і не набрало законної сили».
Єрлан Сарсембаєв, міністр юстиції Казахстану
«Газпром» має право подати заяву про скасування наказу в установлений строк, після чого відбудеться повноцінний розгляд за участі обох сторін.
Чотири аргументи «не наша юрисдикція»
Казахстанський уряд сформулював чотири підстави, чому рішення МФЦА не підлягає виконанню через механізми держави. За словами Сарсембаєва, у справі відсутні базові елементи юрисдикційного зв'язку з центром:
- «Газпром» не є учасником МФЦА
- Спірна угода не укладалася на майданчику МФЦА
- Спір не регулюється правом МФЦА
- Сторони не укладали угоди про передачу питань визнання і виконання до суду МФЦА
Конституційний закон «Про МФЦА» обмежує юрисдикцію суду конкретними категоріями спорів — тими, що безпосередньо пов'язані з центром або передані йому за згодою сторін. Спір «Нафтогаз проти Газпрому» не підпадає під жодну з них.
Віцеміністр юстиції Даніель Ваісов уточнив статус самого органу: суд МФЦА не є державним органом і не входить до судової системи Республіки Казахстан — у правовому сенсі він є екстериторіальним, діє за англійським правом.
Що стоїть за відмовою
Геополітичний контекст добре відомий аналітикам: через Казахстан щороку транспортується до 50 млн тонн казахстанської нафти до Росії по трубопроводу КТК, а «Газпром» постачає до 7 млрд кубометрів газу на рік до Казахстану та транзитом до Узбекистану й Киргизстану. Арешт газпромівських активів, за оцінками низки казахстанських аналітиків, загрожував би перебоями у постачанні газу сусіднім країнам — і ризиком дзеркальних заходів з боку Москви щодо транзиту нафти.
Сарсембаєв сформулював позицію держави лаконічно: «Республіка Казахстан не стане транзитною майданчиком для виконання рішень, що не мають з нею правового зв'язку».
Хронологія справи
- 2019 — «Нафтогаз» і «Газпром» укладають п'ятирічний контракт на транзит газу територією України.
- Травень 2022 — «Нафтогаз» оголошує форс-мажор; «Газпром» відмовляється платити за транзит у повному обсязі.
- Вересень 2022 — «Нафтогаз» ініціює арбітраж ICC у Швейцарії.
- Червень 2025 — Цюрихський трибунал зобов'язує «Газпром» виплатити понад $1,4 млрд.
- Січень 2026 — Федеральний трибунал Швейцарії відхиляє апеляцію «Газпрому», підтверджуючи остаточність рішення.
- 20 травня 2026 — Суд МФЦА видає наказ про примусове виконання на території Казахстану.
- 25 травня 2026 — Уряд Казахстану публічно відмежовується від рішення.
Голова «Нафтогазу» Сергій Корецький заявив, що компанія «послідовно рухається вперед і працює над виконанням арбітражного рішення в різних юрисдикціях». Казахстанська відмова — не кінець кампанії, а демонстрація її головної проблеми: отримати рішення суду набагато простіше, ніж знайти юрисдикцію, готову його виконати попри економічний або геополітичний тиск.
Якщо «Нафтогаз» не знайде третьої країни, де «Газпром» має реальні ліквідні активи і де місцевий уряд не матиме причин блокувати виконання, кампанія зі стягнення $1,4 млрд може залишитись юридичноездобутою — але фактично порожньою перемогою.
