21 травня Кабінет міністрів затвердив новий порядок визначення меж і режимів використання зон охорони пам'яток культурної спадщини. Ключова зміна — індивідуальний підхід: тепер зони охорони та умови будівництва поряд з пам'ятками можна встановлювати окремо для кожного об'єкта, а не за єдиним шаблоном.
Що змінюється на практиці
До цього охоронні зони або не були встановлені взагалі, або існували у вигляді радянських нормативів, що не враховували сучасну забудову. Постанова дозволяє визначати розміри зон охорони, які найбільш сприятимуть захисту пам'яток і водночас дозволять реконструкцію і нове будівництво без шкоди для культурної спадщини.
Прем'єр-міністерка Юлія Свириденко пов'язала рішення з контекстом повномасштабної війни:
«Росія цілеспрямовано знищує пам'ятки, музеї та культурні інституції, намагаючись стерти історичну пам'ять і зв'язок поколінь. Тому захист культурної спадщини та підтримка культури — стратегічно важливі для України під час війни».
Юлія Свириденко, Telegram
Офіційна логіка зрозуміла: після деокупації тисячі пошкоджених будівель потребуватимуть відновлення, і жорсткі універсальні зони охорони цьому заважатимуть. Тепер можна визначати індивідуальні режими використання територій навколо пам'яток — зокрема щодо висотності та умов забудови.
Де ховається ризик
Проблема в тому, що «гнучкість» у цій сфері вже має задокументовану історію зловживань. Чиновники Департаменту охорони культурної спадщини безпідставно виключали будівлі з переліку об'єктів культурної спадщини, закрили базу міських пам'яток, не встановлювали охоронні дошки й не проводили моніторинг будівель задля їхнього збереження.
Судова практика свідчить: «забудовники зараз у чергу вистроїлися б щодо оскарження пам'яткоохоронного статусу в судовому порядку, через що ми б втратили більше сотні об'єктів культурної спадщини», — так адвокат Олександр Дядюк описував ситуацію навколо київських пам'яток. Прецедент на користь громадськості вдалося встановити через суд — але щоразу це окремий бій.
Новий порядок не містить публічно описаного механізму оскарження індивідуальних рішень про межі зон: хто і в який спосіб може заперечити рішення, якщо охоронну зону встановлять занадто вузькою під конкретний девелоперський проєкт — із тексту постанови не випливає.
Контекст: Житомир як застереження
Верховний Суд уже розглядав ситуацію, коли міська рада зупинила дію меж і режимів використання зон охорони пам'яток та визнав таке рішення законним — бо процедура була дотримана. Але в тому ж рішенні суд встановив порушення строків внесення змін до генплану. Тобто навіть за наявних норм межа між законним регулюванням і маніпуляцією проходить по процедурних деталях, які важко відстежити ззовні.
- Позитив: єдиний порядок замість радянських нормативів і хаосу рішень «у ручному режимі»
- Ризик: індивідуальні рішення без прозорого оскарження відкривають простір для тиску девелоперів на місцеві органи охорони спадщини
- Невідомо: яку роль матиме громадськість і ЮНЕСКО у погодженні зон для об'єктів зі світовим статусом
Якщо протягом року після набрання чинності постановою Мінкультури не опублікує реєстр встановлених зон у відкритому доступі — новий порядок стане не захистом спадщини, а зручнішим способом її обходити.
