Квартира у львівській новобудові в середньому коштує сьогодні від 1 800 до 2 500 доларів за квадратний метр. В Ужгороді — схожа картина. Для більшості внутрішньо переміщених осіб та тих, хто шукає відносно безпечне місце для родини, це просто недосяжно. Тернопіль із середнім цінником 900–1 200 доларів за «квадрат» у новому фонді виглядає логічною альтернативою.
Саме цим пояснюється те, що місцеві рієлтори фіксують зростання кількості угод із покупцями не з області. За даними учасників ринку, частка «зовнішніх» покупців у деяких тернопільських ЖК сягає 40–50% — переважно це переселенці зі Сходу та люди, які раніше розглядали Львів, але відмовилися від цієї ідеї через вартість.
Що рухає попит
По-перше, інфраструктурна логіка: Тернопіль — обласний центр із лікарнями, університетами, залізничним сполученням. По-друге, відносна безпека: місто не входить до зон підвищеного ризику ударів. По-третє, психологічний фактор: після двох років невизначеності люди купують не мрію, а стабільність — і дешевше означає менший ризик втрат.
Окремий сегмент — інвестиційні покупки. Невелика однокімнатна квартира в Тернополі коштує 35–45 тисяч доларів. Для людини, яка продала майно на сході або отримала компенсацію, це посильна сума з перспективою здачі в оренду переселенцям чи студентам.
Зворотний бік буму
Місцевий ринок до такого притоку не готувався. Тернопільські забудовники роками працювали в умовах скромного попиту — переважно місцевого. Зараз темпи будівництва просто не встигають за запитом: кількість нових проєктів зростає, але введення в експлуатацію — питання 2–3 років.
Це вже тисне на ціни. За оцінками учасників ринку, за останній рік вартість квадратного метра в новобудовах Тернополя зросла на 15–25%. Орендні ставки піднялися ще відчутніше. Місцеві мешканці, які не встигли придбати житло раніше, опинилися в ситуації, де «дешевий» ринок стрімко перестає бути таким.
Системна проблема без системної відповіді
Тернопільська ОВА не оприлюднювала жодної програми регулювання цього процесу. Містобудівні плани, соціальне житло для переселенців, контроль за якістю новобудов в умовах прискореного будівництва — все це лишається за кадром публічної дискусії.
Поки що ринок регулює себе сам: попит формує ціну, ціна відсіює частину покупців, ті шукають ще дешевші міста — Хмельницький, Івано-Франківськ, Рівне. Тернопіль у цій логіці є черговою «станцією», а не кінцевою точкою.
Питання не в тому, чи продовжиться зростання цін — воно продовжиться. Питання в тому, чи з'явиться до моменту, коли тернопільський ринок досягне «львівських» цін, хоч якийсь механізм забезпечення доступного житла для тих, хто вже втратив дім і вдруге не може собі дозволити програти.
