Дональд Трамп у розмові з Financial Times назвав «улюбленою ідеєю» контроль над іранським нафтовим сектором. «Якщо бути чесним, моя улюблена ідея — це забрати нафту в Ірану», — сказав він, додавши, що американців, які ставлять це під сумнів, він вважає «дурними людьми».
Конкретний об'єкт у цій схемі — острів Харг у Перській затоці. Через нього проходить понад 90% іранського нафтового експорту. Трамп не підтвердив наміру діяти, але й не відкинув: «Можливо, ми захопимо острів Харг, а можливо, ні. У нас багато варіантів».
Це не перший випадок, коли Трамп публічно розмірковує про ресурсне «привласнення» як інструмент зовнішньої політики — схожа логіка звучала щодо Гренландії, Панамського каналу та нафти Сирії. Патерн один: публічна заява створює тиск без офіційного зобов'язання.
Реальний конфлікт тут не між США та Іраном як таким — він між імпровізаційною риторикою Трампа і тим, що Пентагон та Держдеп можуть реально підтримати. Утримання острова в Перській затоці потребувало б тривалої військової присутності в регіоні, де вже зосереджені інтереси Китаю, Саудівської Аравії та низки союзників США.
Паралельно американська сторона веде непрямі переговори з Тегераном щодо ядерної програми. Публічна заява про «забрати нафту» — не найкращий фон для дипломатії, якщо та справді є пріоритетом.
Якщо Вашингтон одночасно веде переговори з Іраном і публічно обговорює захоплення його ключової інфраструктури — яку з цих двох ліній Тегеран сприйматиме як справжню позицію США на наступному раунді переговорів?
