Три африканські країни — Сенегал, Мозамбік і Малаві — можуть оголосити дефолт протягом двох років. Таку оцінку Reuters наводить зі слів головного економіста Citi з питань Африки Девіда Коуена. Але якщо для Мозамбіку і Малаві це насамперед шок від нафтових цін, то Сенегал — окрема, гучніша історія.
Чотири дефолти за п'ять років — і знову на старт
З 2020 року на континенті з 54 держав дефолт оголосили Гана, Замбія, Ефіопія та Чад. Ефіопія досі в дефолті — переговори з власниками облігацій фактично зайшли в глухий кут. Гана і Замбія реструктурували борги, але ціною скорочення видатків і уповільнення зростання. Тепер Citi дивиться на наступну трійку.
Спільний знаменник для всіх трьох — вразливість до нафтових цінових шоків. Як зазначає Бостонський університет у березневому дослідженні 2026 року, саме країни — нетто-імпортери нафти з вже підвищеними спредами постраждали найбільше від цінової волатильності, пов'язаної з іранськими ризиками.
Сенегал: приховані борги, відкинута допомога, знижений рейтинг
Ситуація в Сенегалі виходить за межі макроекономіки. У листопаді 2024-го з'ясувалося, що країна суттєво занижувала свій держборг — і це підтвердив МВФ. Пізніше спливли нерозкриті угоди на €650 млн. Нинішній уряд звинувачує у прихованих боргах попередників.
«Реструктуризація стала б ганьбою для Сенегалу»
— прем'єр-міністр Усман Сонко, за повідомленням Reuters
У відповідь на пропозицію МВФ провести реструктуризацію — тобто обміняти старі борги на нові з нижчими ставками і довшими строками — прем'єр Сонко публічно відмовився. Відтак у листопаді S&P знизило рейтинг Сенегалу до CCC+, глибоко в «сміттєву» зону, з попередженням про подальше зниження, якщо уряд не рефінансує борги.
За даними JPMorgan, спред сенегальських облігацій над американськими трежеріс перевищив 1 077 базисних пунктів — рівень, який вважається маркером боргового дистресу. Для порівняння: поріг у 1 000 б.п. — це межа, за якою ринки починають закладати дефолт у ціну.
Мозамбік і Малаві: старі рани, нові тиски
Мозамбік увійшов у нинішню кризу з багажем: у 2016-му розкрилася схема прихованих позик на $2 млрд, після чого донорська підтримка обвалилася, а країна занурилась у боргову кризу. У 2024-му лондонський суд зобов'язав пов'язані з угодою структури виплатити Мозамбіку понад $825 млн плюс компенсацію майбутніх зобов'язань на ~$1,5 млрд — але гроші ще не отримані, а борги вже тиснуть.
Малаві — одна з найбідніших країн світу — критично залежить від імпортованих енергоносіїв і зовнішніх запозичень. Нафтовий ціновий шок б'є по платіжному балансу напряму.
Що це означає для решти континенту
- Ланцюгова реакція недовіри: кожен новий дефолт підвищує вартість позик для сусідніх ринків, навіть якщо їхня власна фіскальна ситуація стабільна.
- Непрозорість як системна проблема: Світовий банк у звіті 2025 року констатував, що лише 25% країн з низькими доходами розкривають дані на рівні окремих позик — хоча частка тих, хто публікує хоч якісь дані, зросла до 75%.
- МВФ як єдиний рятувальний круг: більшість вразливих країн у 2026 році мають платити саме багатостороннім кредиторам і МВФ — а значить, саме Фонд вирішуватиме, хто отримає простір для маневру.
Парадокс Сенегалу в тому, що країна одночасно потребує МВФ і публічно відкидає його умови. Якщо до кінця 2025-го сторони не дійдуть компромісу щодо оцінки боргової стійкості — спред, швидше за все, пробиватиме нові максимуми, і питання дефолту перетвориться з прогнозу на розклад.
