Що сталося
30 грудня 2025 року Міністерство культури України видало наказ №1123 і, за рекомендацією Експертно‑фондової комісії, внесло 26 унікальних музейних предметів з державної частини Музейного фонду до Державного реєстру національного культурного надбання. Інформацію оприлюднило Міністерство культури та передало УНН.
Ключові предмети
Серед реліквій — Напрестольне Євангеліє 1707 року, надруковане в лаврській друкарні за дорученням гетьмана Івана Мазепи, а також антропоморфна стела «Керносівський ідол» II тисячоліття до н.е., унікальна пам’ятка доби бронзи з Північного Причорномор’я.
До реєстру також потрапили предмети з колекцій Національного заповідника «Києво‑Печерська лавра» та музеїв Сумської, Дніпропетровської і Харківської областей. Національний музей історії України отримав рідкісний меч часів Київської Русі, знайдений поблизу Радомишля (Житомирщина), датований другою половиною X — початком XI століття; разом із мечем у музей передані ще дві сокири, знахідки Віктора Мощенка та його доньки Наталії.
Чому це важливо
Внесення до Реєстру не лише констатує цінність предмета — воно надає особливий державний режим охорони, який ускладнює нелегальний обіг і полегшує правову базу для реституції, наукової обробки та міжнародних запитів про повернення. В умовах гібридних ризиків та активної торгівлі культурними цінностями це важливий крок державної політики збереження спадщини.
Експерти музейної сфери та археологи зазначають, що формалізація статусу артефактів у Реєстрі підвищує шанси на фінансування консервації і досліджень, а також робить предмети більш доступними для офіційних виставок і наукового обміну з закордонними інституціями.
"Нині Реєстр налічує 264 унікальні пам’ятки. Внесення до Реєстру підтверджує виняткову історичну, наукову та художню цінність предметів і гарантує їх особливу державну охорону"
— Міністерство культури України
Наслідки та запитання
Факт внесення — це не кінець роботи, а початок практичної фази: збереження, дослідження і публічна комунікація. Держава позначила ці предмети як пріоритетні, але тепер постає питання ресурсів для їхньої консервації та безпечного зберігання.
Поставимо це в ширший контекст: кожен офіційно визнаний артефакт — це елемент наративу про українську історію ідентичності, який має значення не лише для фахівців, але й для громадян та міжнародних партнерів. Чи вистачить державних і міжнародних ресурсів, щоб ці об'єкти зберегти і зробити доступними для наступних поколінь?
Деталі щодо повного переліку предметів і порядок подальшої роботи з ними Мінкульт обіцяє опублікувати у супровідних документах до наказу.
