Державне агентство України з питань кіно повідомило про завершення роботи над повнометражним художнім фільмом «Слава» режисера Дениса Соболєва. Творча команда вже презентувала офіційний постер. Точна дата виходу в прокат поки не оголошена — команда анонсувала «зворотний відлік».
Що саме реконструює фільм
Події стрічки розгортаються у 1962 році в німецькому місті Карлсруе. На лаві підсудних — агент КДБ Богдан Сташинський, уродженець Львівщини, завербований радянськими спецслужбами ще у молодості після випадкового затримання: вибір тоді був простий — тюрма або співпраця.
До 1959 року він встиг убити двох людей. У 1957-му — публіциста та діяча ОУН Лева Ребета у Мюнхені, у 1959-му — лідера ОУН Степана Бандеру там же. Обидва рази використовував спеціальну зброю КДБ: металевий циліндр, заряджений газом ціаністого калію, який розпилювався в обличчя жертві й імітував серцевий напад — без видимих слідів насильства. Пристрій розроблявся саме для того, щоб убивство виглядало як природна смерть.
«Ця драматична історія є дзеркалом нашого сьогодення: світ змінюється, але ворог та його цинічні методи залишаються незмінними».
— Творча команда фільму «Слава»
Схема, яку розкрив суд
Сташинський діяв за прямим наказом тодішнього керівника КДБ Олександра Шелєпіна. Після «успішного» виконання завдань його нагородили в СРСР орденом Червоного Прапора. Правда відкрилася лише у 1961-му: після смерті новонародженої дитини Сташинський отримав дозвіл поїхати до Східного Берліна — і за три години до початку будівництва Берлінського муру втік із дружиною на Захід, де здався поліції і зізнався у двох убивствах.
На процесі в Карлсруе суд 16 жовтня 1962 року зробив прецедентний висновок: справжнім злочинцем є не виконавець, а держава, що наказала. Сташинський отримав лише 8 років ув'язнення — і це за подвійне вбивство. Присутній на суді діяч ОУН Ярослав Стецько звинуватив особисто Микиту Хрущова і закликав передати справу до міжнародного трибуналу. Цього не сталося.
Паралельно з фільмом «Слава» Держкіно наприкінці 2024 року уклало ще один контракт на тему Сташинського: кінокомпанія «Ганзафільм» отримала майже 24 мільйони гривень на окремий проєкт — «Чому я вбив Бандеру» режисера Тараса Рибальченка. Обидва фільми охоплюють ті самі події, але з різних кутів.
Чому це не просто «історичне кіно»
Схема, яку застосував КДБ у 1957–1959 роках — зброя без слідів, легенда про природну смерть, виконавець із бездоганними документами — залишалася стандартом радянських і пострадянських спецоперацій. Справи Скрипаля, Літвиненка, Гонгадзе вписуються в ту саму логіку: держава наказує, виконавець несе мінімальну відповідальність, замовники залишаються поза досяжністю суду.
- Сташинський убив Бандеру отруйним газом ціаністого калію — смерть виглядала як інфаркт
- Суд засудив СРСР як організатора, але жоден радянський чиновник персональної відповідальності не поніс
- Сам Сташинський вийшов на волю значно раніше встановленого терміну — його подальша доля досі залишається невідомою
- Прецедент 1962 року — перший у світовій практиці випадок, коли суд формально визнав державу замовником політичного вбивства
Питання, яке фільм «Слава» ставить самим фактом своєї появи у 2025 році: чи може художнє кіно зробити те, чого не зробив міжнародний трибунал у 1962-му — зафіксувати інституційну відповідальність держави-вбивці так, щоб це залишилося в культурній пам'яті, а не в архівних справах? Відповідь залежить від того, чи вийде стрічка на міжнародний ринок — і чи знайде там аудиторію поза межами української діаспори.
