Спеціальний посланець США Стів Віткофф і міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі обмінюються текстовими повідомленнями. Пакистан, Єгипет і Туреччина курсують між сторонами. За даними Axios із посиланням на чотирьох американських, ізраїльських та регіональних джерел, на столі — двофазова угода: 45 днів перемир'я, під час яких сторони мали б домовитися про постійне завершення війни.
Контекст: чому саме зараз
6 квітня 2026 року — дедлайн, який Трамп сам собі виставив. Раніше він погрожував відновити удари по іранських енергетичних об'єктах і надав Тегерану 10-денну паузу «на прохання іранського уряду» — принаймні так він сформулював це у пості на Truth Social. За даними NPR, пакистанський міністр внутрішніх справ провів таємну зустріч з іранським послом у Ісламабаді, аби зберегти вікно для діалогу.
Паралельно Китай і Пакистан 1 квітня представили власну ініціативу — п'ятипунктовий план, що передбачає негайне перемир'я і відновлення судноплавства через Ормузьку протоку. Як розповів Axios пакистанський міністр закордонних справ Дар, ідея визріла під час його двосторонньої зустрічі у Пекіні. Трамп прокоментував лаконічно: «переговори з Іраном ідуть добре» — і відмовився говорити про деталі.
Що пропонують і чого не погоджуються
Перша фаза — 45-денне перемир'я з можливістю продовження. Друга фаза — угода про кінець війни. За даними джерел Axios, два ключові питання — повне відкриття Ормузької протоки і доля високозбагаченого урану Ірану (вивезення або розбавлення) — навмисно винесено за дужки першого етапу: вирішити їх реалістично лише в рамках фінальної угоди.
Американська сторона надіслала Тегерану кілька пропозицій протягом останніх днів. Іранська — жодної з них поки не прийняла. Шанси на угоду протягом найближчих 48 годин джерела оцінюють як мінімальні.
«Наразі жодних переговорів немає».
Аббас Арагчі, міністр закордонних справ Ірану — NBC News
Це не просто дипломатична риторика. Арагчі публічно відкидає саме слово «переговори», натомість визнає «обмін повідомленнями через посередників». Схожа семантична гра вже відбувалась у червні 2025-го, коли іранська сторона заперечувала угоду про перемир'я, яку Трамп оголосив на Truth Social — і перемир'я все ж набрало чинності.
Хто і чому зацікавлений
Для Трампа угода — це вихід з ситуації, яку він сам створив: дедлайн, публічні погрози, але і очевидне небажання нової ескалації. Після ударів по ядерних об'єктах Ірану влітку 2025 року ціна нафти марки Brent сягала $166 за барель; відновлення судноплавства через Ормуз — це пряма економічна ставка.
Для Тегерану — час. Новий верховний лідер Моджтаба Хаменеї уникає публічних появ після загибелі батька, а спікер іранського парламенту Галібаф 29 березня прямо заявив, що Іран «не можна примусити до капітуляції». Водночас Арагчі на Meet the Press визнав: Росія допомагає Ірану «у багатьох напрямках» — що пояснює, чому Тегеран може дозволити собі затягувати.
- Пакистан і Туреччина — основні канали зв'язку між сторонами, зацікавлені в регіональній стабілізації.
- Китай — найбільший імпортер іранської нафти, долучився до ініціативи разом з Пакистаном; має прямий економічний інтерес у відкритті Ормузу.
- Ізраїль — зберігає «план примусового виконання»: удари у разі спроби Ірану відновити ядерну або ракетну програму, що робить будь-яку угоду нестійкою без ізраїльських гарантій.
Реальний конфлікт
Переговори відбуваються між сторонами, які публічно заперечують їхнє існування, через посередників, які не мають мандату від усіх учасників конфлікту — зокрема, Ізраїль жодного разу не згадується у пакистансько-китайській ініціативі. Угода без ізраїльської участі або мовчазної згоди Тель-Авіва технічно можлива — але крихка з першого дня.
Якщо до 6 квітня 45-денний формат не буде погоджений, Трамп опиниться перед вибором: або продовжити дедлайн втретє — і остаточно позбутись важеля тиску — або відновити удари, ризикуючи ескалацією, якої він, судячи з усього, намагається уникнути.
