До 14 травня 2025 року українське військове право знало лише одну форму прощання — поховання або перепоховання. Якщо тіла не було, не існувало й офіційної процедури гідно попрощатись. Закон №15029, за який проголосували 273 народні депутати, закриває цю прогалину.
Що саме змінилось
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил доповнено новою статтею 81-1. Вона запроваджує окрему процедуру — військовий прощальний ритуал — для військових, яких суд оголосив померлими за відсутності тіла. Це юридично відмінна категорія від звичайного поховання: людина офіційно мертва за судовим рішенням, але останків немає.
Церемонія прив'язана до кенотафа — символічної могили. Саме там розгортають державний прапор, виконують сигнал «Шана», дають три залпи холостими набоями та урочисто вручають прапор родичам зі встановленою словесною формулою. Прапор далі зберігається родиною як реліквія — не здається назад державі.
Хто і як ухвалює рішення про проведення
Ініціатива — за родичами або близькими загиблого. Якщо таких немає, рішення можуть ухвалити начальник гарнізону, керівник територіального центру комплектування або голова місцевої державної адміністрації. Тобто держава може провести ритуал і без волі сім'ї — якщо сім'ї просто не залишилось.
«Документ розроблено з метою унормування питань щодо віддання військових почестей особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, з числа осіб, які судом оголошені померлими».
Прес-служба Верховної Ради
Масштаб проблеми, яку вирішує закон
Ініціаторкою законопроєкту виступила прем'єр-міністерка Юлія Свириденко. Публічна база пошуку Ukpovis фіксує понад 2700 військових, які числяться зниклими безвісти — і це лише ті, чиї родини подали оголошення про розшук. Реальна кількість значно вища: частина зниклих може перебувати в полоні, частина — загинула без можливості ідентифікації тіла. Саме для останньої групи судова процедура визнання померлим і стає єдиним юридичним інструментом — а тепер до неї додається й державна церемонія.
Чого закон не вирішує
Ритуал — символічний акт, не юридичний статус. Він не пришвидшує судову процедуру визнання померлим, не спрощує доступ родин до виплат і не замінює роботу з ідентифікації тіл. Між судовим рішенням і реальним прощанням родина проходить окремий, часто виснажливий шлях через суди та військові структури — закон цю частину не торкається.
Питання в тому, чи отримають родини реальний супровід у проходженні судової процедури, без якої новий ритуал просто недоступний — або закон залишиться правом на папері для тих, хто вже знає, як ним скористатись.
