Що сказав Тсахкна
У інтерв'ю DW міністр закордонних справ Естонії Маргус Тсахкна заявив, що країна «точно знає, що робити» у випадку російського нападу і має плани не лише оборони, а й перенесення бойових дій на територію РФ. За його словами, рівень стримування в Естонії «справді високий».
"Ми точно знаємо, що робити. Ми готові до ймовірного вторгнення Росії, і рівень стримування справді високий... Якщо Росія вторгнеться на нашу територію, розпочавши опір, ми перенесемо війну на територію РФ"
— Маргус Тсахкна, міністр закордонних справ Естонії (інтерв'ю DW)
Чому це важливо
Це не просто гучна риторика — це частина політики стримування. Для малих прикордонних країн, таких як Естонія, можливість завдати відсічі у відповідь підвищує ціну агресії для противника і робить географічний фактор менш однозначним. Для України така позиція має значення: солідарність союзників і готовність діяти комплексно посилюють загальний фронт безпеки.
Контекст і реальні кроки
Ця заява відбувається на фоні кількох практичних кроків Таллінна: наприкінці грудня 2025 року глава зовнішньої розвідки Естонії висловлював думку, що РФ наразі не має намірів нападати на країни Балтії, але поряд з цим Естонія нарощує оборонні спроможності. 29 січня 2026 року повідомлялося про ініціативу Естонії заборонити в'їзд до Шенгенської зони російським військовослужбовцям, які брали участь у війні проти України; раніше країна запровадила заборону для 261 російського військового, причетного до бойових дій.
Що це означає для НАТО і України
Заява підкреслює дві ключові речі: по-перше, що стримування в регіоні будують не лише через присутність військ, а й через готовність до асиметричних і наступальних заходів; по-друге, що ефективність цієї стратегії залежить від політичної волі Європи та координації в межах НАТО. Аналітики у ЄС і Північноатлантичному альянсі звертають увагу на те, що демонстрація готовності до рішучої відповіді підвищує ризики ескалації, але і збільшує ціну агресії для супротивника.
Висновок
Заява Тсахкни — сигнал: для Балтії оборона вже давно не обмежується суто пасивними заходами. Для України це нагадування про важливість єдності партнерів і готовності перетворювати декларації стримування у практичні плани. Наступний крок залежить від того, чи трансформується європейська політична підтримка у конкретні рішення — оперативні, логістичні та законодавчі.
