Що сталося
Іран викликав призначеного посла Німеччини в Тегерані, Акселя Діттмана, і вручив йому ноту протесту через, як це сформулювали в МЗС Ірану, «антиіранську діяльність» на території Німеччини. Інформацію про виклик підтверджує Die Zeit; речниця німецького МЗС підтвердила сам факт виклику, але відмовилася деталізувати зміст розмови.
"Антиіранська діяльність" була названа основною причиною виклику.
— Іранське Міністерство закордонних справ (за Die Zeit)
Ключові деталі
За повідомленнями мюнхенської поліції, у демонстрації під час Мюнхенської конференції з безпеки взяли участь понад 200 000 людей. Ініціатором акції виступив Реза Пахлаві, син шаха, який десятиліттями проживає у вигнанні і є однією з провідних опозиційних фігур за кордоном.
Це відбувається на фоні масових протестів в Ірані наприкінці грудня: влада, за повідомленнями, відключала інтернет, а у січні силові дії призвели до багатьох жертв — є дані про тисячі загиблих протестувальників. 2 січня 2026 року Дональд Трамп публічно заявив, що може втрутитися у разі застосування сили проти мітингувальників.
"Посол був викликаний у вівторок, 17 лютого."
— Речниця МЗС Німеччини (підтвердження виклику)
Чому це важливо
Цей епізод — не просто дипломатична формальність. По-перше, масштаб акції вказує на здатність іранської діаспори мобілізувати міжнародну увагу та створювати політичний тиск на європейські столиці. По-друге, реакція Тегерану демонструє прагнення режиму карати не лише внутрішніх опонентів, а й країни, де розгортається організована опозиційна активність.
Для Європи це тест: чи переважатиме захист принципів (солідарність із протестувальниками, права людини) над прагматичними інтересами у відносинах з Тегераном. Для України це актуально через дві лінії — по-перше, механізми міжнародної солідарності з репресованими суспільствами; по-друге, прецедент, який показує, як авторитарні режими реагують на зовнішній тиск і як держави-партнери можуть координувати відповідь.
Що далі
Найімовірніші сценарії — дипломатичне загострення в короткій перспективі (ноти, публічні заяви) та посилена увага до безпеки європейських заходів із залученням іранської опозиції. Якщо ЄС і окремі країни підтвердять позицію на користь прав людини, це може посилити тиск на Тегеран, але водночас викликати відповідні кроки з його боку.
Питання для спостереження: чи перетворяться заяви на конкретні санкції чи інші дії, і як це вплине на здатність міжнародного співтовариства координовано реагувати на репресії. Для України важливо простежити, як формуються стандарти міжнародної солідарності — вони можуть знадобитися й нам у майбутньому.
