Тиха впевненість, яка має голосні наслідки
The New York Times повідомляє, що Володимир Путін вірить — і це впливає на російську стратегію. За даними неназваних західних посадовців, які цитує видання, кремлівський режим розглядає поточний конфлікт не як поразку, а як тривалу боротьбу, у якій навіть удари по енергетиці та цивільній інфраструктурі перетворюються на інструмент тиску.
"Путін вважає, що перемагає в російсько-українській війні"
— The New York Times (за даними західних посадовців)
Що саме робить Москва і чому це небезпечно
За повідомленням NYT, у Москві готові вести війну ще від 18 місяців до двох років, спираючись на систематичні удари по критичній інфраструктурі. Така тактика має дві мети: послабити мораль і економіку супротивника, а також перетворити енергетичну вразливість на дипломатичний аргумент проти України.
Паралельно видання зазначає побічні економічні чинники: контроль над транспортом нафти й санкційні ризики, які вже впливають на російську економіку. При цьому деякі аналітики вважають, що Москва може шукати угоду, якщо відчує вигоду від зміни позицій ключових зовнішніх гравців.
"Воєначальники й спецслужби прикрашають доповіді про ситуацію на фронті для верхівки, через що у Кремлі з’являється ілюзія можливості виграти"
— Financial Times, 22 грудня 2025
Докази зовнішніх оцінок
Окремі західні джерела і публікації (NYT, FT) погоджуються: інформація, що надходить до вищого керівництва РФ, часто відфільтрована так, щоб створювати оптимістичніші прогнози. НАТО тим часом попереджало, що захоплення ще підконтрольних Україні територій Донеччини навряд чи реальне протягом принаймні року — тобто російські очікування не відповідають оцінкам альянсу.
Що це означає для України та партнерів
Коротко: зріст інтенсивності атак на інфраструктуру — реальна й передбачувана загроза. Відповідь має бути системною: посилення енергетичної стійкості, протиповітряна оборона, швидка відновлювальна інфраструктура й економічна підтримка. Дипломатично — переводити декларації в чіткі політичні кроки й матеріальні поставки. Санкції й контроль над тіньовими маршрутами торгівлі енергоносіями теж знижують стратегічні опції Кремля.
Для читача це означає просту логіку інтересів: захист критичної інфраструктури — це не лише фронтова потреба, а й пряма інвестиція у безпеку домівок, бізнесу та економіки країни.
Висновок
Якщо Путін дійсно розраховує на довгу війну та використовує удари по інфраструктурі як важіль, то завдання України і партнерів — витіснити цей важіль із набору прийомів Кремля. Тепер хід за тими, хто може перевести політичні сигнали в конкретні ресурси та заходи: чи вистачить для цього рішучості та швидкості?
