Що відомо
За даними депутата парламенту Кенії Кімані Ічунгвах, який працював зі спільним звітом розвідувальних служб та Управління кримінальних розслідувань і на це посилається Le Monde, на сьогодні понад 1 000 громадян Кенії було завербовано та відправлено воювати на боці Росії у війні проти України. Попередні оцінки говорили про кілька сотень — тепер цифри значно вищі, і це має наслідки для безпеки й дипломатії в регіоні.
"На сьогодні понад 1000 кенійців було завербовано та відправлено воювати на російсько-українську війну"
— Кімані Ічунгвах, депутат парламенту Кенії
Як працювала схема
Вербувальники використовували туристичні візи і транзитні маршрути через Стамбул та Абу-Дабі, а також — щоб уникнути перевірок — через Уганду, Демократичну Республіку Конго та Південну Африку. Частина кенійців їхала до Росії безпосередньо з країн, де вони працювали. За свідченнями звіту, кадрові агентства в Найробі рекрутували людей, обіцяючи платню від 920 до 2400 євро на місяць, а для забезпечення потоків використовувалися корупційні зв'язки в аеропорту та, за даними парламентаря, співробітники посольств.
Масштаб втрат і репатріацій
Зі слів Ічунгваха: 28 осіб зникли безвісти, 35 — перебувають у таборах або на військових базах, 89 — на передовій, 39 — ушпиталені, і 30 вже репатрійовані. Окремо ГУР України повідомляло про інцидент: 31 січня 2026 року у Донецькій області було вбито найманця з Кенії (1997 р.н.). Ці цифри показують не лише масштаби вербування, але й реальні людські втрати та ризики для громадян Кенії.
Реакція влади та міжнародні наслідки
Уряд Кенії вже засудив використання своїх громадян як "гарматного м’яса"; міністр закордонних справ Мусалія Мудаваді планує відвідати Москву наступного місяця. Така дипломатична мобілізація свідчить про прагнення Найробі не лише повернути громадян, але й змусити партнера пояснити канали вербування. Для України це — ще одна ілюстрація того, як Росія шукає зовнішні ресурси для посилення свого воєнного потенціалу.
Що це означає і що далі
По-перше, схемі притаманна організованість: використання туристичних віз, мереж кадрових агентств і корумпованих посадовців свідчить про системний підхід. По-друге, це — інформаційно-правовий виклик: і Кенія, і міжнародні партнери матимуть підстави вимагати прозорості від країн-транзитів і притягнення до відповідальності посередників. Нарешті, для України такі випадки підсилюють аргументи щодо необхідності контролю над найманцями та моніторингу зовнішніх каналів поповнення сил супротивника.
Далі слідкувати за двома речами: чи вдасться Кенії домогтися від Росії пояснень і повернення громадян, а також чи призведе це до посилення контролю на транзитних маршрутах і боротьби з агентствами-вербувальниками. Для читача це питання безпеки — не лише України, а й регіонів, звідки йдуть такі потоки людей: чи будуть посилені візові та трудові механізми, щоб перекрити подібні схеми?
Джерела: Le Monde (за даними парламентського звіту Кенії), заява депутата Кімані Ічунгваха, публічні повідомлення ГУР щодо випадків участі найманців.
