19 травня у Люксембурзі відбулася ексгумація. Вночі 22 травня домовини Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник прибули до Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. Для вшанування вони відкриті 22–23 травня, перепоховання заплановане на 24 травня о 7:00 — у Пантеоні видатних українців на НВМК на Київщині.
Міський цвинтар Бонвуа у Люксембурзі, де Мельник спочивав з 1964 року, — це не символічний вибір місця, а просто місце смерті. Полковник Армії УНР, один із засновників Української військової організації та найближчий соратник Євгена Коновальця так і не зміг повернутися на батьківщину за життя: після Другої світової війни він перебував в еміграції — спочатку в Німеччині та Австрії, потім у Люксембурзі, де займався консолідацією діаспори й ініціював створення Світового конгресу українців.
Хто дав дозвіл — і навіщо це Буданову
Перепоховання відбувається не стихійно. За словами нинішнього голови ОУН Богдана Червака, влада Люксембургу надала офіційний дозвіл на ексгумацію. Повернення стало можливим, за його словами, «завдяки наполегливості Офісу президента, в тому числі генерала Кирила Буданова, МЗС та Українського інституту національної пам'яті». У червні 2025 року Кабінет міністрів окремо затвердив порядок перепоховання видатних борців за незалежність на НВМК — Мельник став одним із перших, кого поховають за цим регламентом із військовими почестями.
Складна постать без спрощень
Мельник — не безхмарний герой підручника. Його погляди на тактичну співпрацю з Німеччиною у роки Другої світової розкололи ОУН на два крила: ОУН(м) під його проводом і ОУН(б) під проводом Степана Бандери. Цей розкол 1940 року досі є предметом дискусій серед істориків. Саме цю неоднозначність російська пропаганда активно експлуатує: режим РФ свідомо прирівнює будь-який український націоналізм до радикальної ксенофобії, конструюючи образ ворога для внутрішньої та міжнародної аудиторії.
«Сьогодні Україна повертає додому не лише видатного діяча — ми повертаємо частину власної історичної пам'яті».
— з офіційного повідомлення Патріаршого собору УГКЦ
Символіка місця
Пантеон видатних українців на НВМК — це не окремий цвинтар минулого. Тут поховані й ті, хто загинув у нинішній війні. Рішення поховати Мельника саме там — це не лише визнання його ролі в історії, а й свідома спроба зшити розірваний ланцюг: від збройної боротьби за незалежність 1920-х до повномасштабного вторгнення 2022-го.
Показово, що серед ініціаторів повернення — Кирило Буданов, керівник ГУР. Участь військової розвідки в репатріації останків громадянського діяча — нестандартна деталь, яка поки що не отримала публічного пояснення.
Якщо держава формує канон «видатних борців за незалежність» в умовах активної війни — чи є в неї прозорі критерії того, хто до цього канону потрапляє, і хто перевіряє, чи не перетворюється Пантеон на інструмент поточної політики, а не довгострокової пам'яті?
