Коротко
На полях Мюнхенської конференції з безпеки міністр закордонних справ Андрій Сибіга прокоментував участь Володимира Мединського у наступному раунді тристоронніх переговорів у Женеві. Розмова відбулася в присутності журналістів; інформацію передає кореспондентка LIGA.net.
Що сказав Сибіга
"Подивимося. Прокоментувати я зможу після зустрічі, що означає прибуття цього пана, якого ви назвали. Але ми дуже добре пам’ятаємо. Попередній досвід свідчить, що, як завжди, будуть начитуватися якісь історичні псевдолекції. Україна цього не потребує"
— Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України
Він також подякував американській стороні за лідерство і сприяння переговорному процесу та наголосив, що переговори повинні мати конкретний результат — не реверсію наративів, а практичні домовленості.
Чому це важливо
Присутність Мединського, який у 2022 році очолював російську делегацію і неодноразово просував кремлівські тези про єдність росіян і українців, змінює не лише тон, а й ризики переговорів. Йдеться про два рівні: наративний — спроби легітимізувати російську версію історії, і переговорний — відволікання від ключових безпекових і правових питань, які мають бути предметом домовленостей.
Контекст попередніх раундів
На попередніх зустрічах у Абу-Дабі до складу російської делегації входили представники Генштабу та воєнної розвідки; очолював делегацію керівник Головного управління Генштабу Костюков. Тоді, за словами Сибіги, склад делегації якісно змінився — і «псевдоісторичних лекцій» було менше. Повернення Мединського означає, що Кремль може повернути й політичний, і ідеологічний чинник у розмову.
Що це означає для України і для читача
Для пересічного українця це питання не про академічні диспути: йдеться про те, чи переговори призведуть до конкретного поліпшення безпеки — звільнення полонених, фіксації кордонів, відшкодування збитків. Українська дипломатія формулює пріоритет чітко: історія не на обговоренні, а безпека — на столі переговорів. Експертне середовище та українські історики вже раніше реагували критично на позиції Мединського, вказуючи на системну спробу підмінити факти політичною риторикою.
Що варто стежити далі
17–18 лютого в Женеві ключове — не тільки хто сидітиме за столом, а який буде порядок денний і як партнери трансформують дипломатичний тиск у конкретні інструменти. Параметри для контролю: склад делегацій, перелік тем (безпека, гуманітарні питання, правова відповідальність), а також медіафреймінг — чи не дозволять учасники перетворити переговори на майданчик для історичних диспутів на шкоду практичним результатам.
Поки що сигнал від Києва простий і раціональний: історія — це питання національної ідентичності, яке не підлягає диктовці; переговори — інструмент безпеки й відновлення, і саме цього Україна вимагатиме від партнерів та опонента.
Короткий прогноз: очікуйте жорсткого фокусу на процедурі і змісті, а не на риториці. Якщо лідерство США і партнерів виявиться послідовним, заяви про «повернення історії» не затьмарять прагнення до практичних домовленостей.
