Що сталося
Наприкінці 2025 року до одного з блокпостів біля Лимана підійшов чоловік, який представився уродженцем Уганди. Відеозапис із його свідченнями опублікувала 63 окрема механізована бригада, що входить до Третього армійського корпусу. За словами полоненого, його в Росію заманили обіцянками роботи, а потім змусили підписати військовий контракт під погрозою зброї.
З початком осені пілотам та піхоті 63 бригади вдавалося знешкоджувати темношкірих найманців РФ, які зі зброєю в руках рухалися в напрямку наших позицій. Жодних документів у них з собою не було, тож ідентифікувати прибульців не вдавалося.
— 63 окрема механізована бригада
Історія Річарда
Чоловік назвався Річардом. За його словами, він узяв великий кредит на авіаквитки й приїхав до Росії в пошуках роботи в супермаркеті. Натомість його та ще кількох співвітчизників відвезли до Балашихи, де поставили перед вибором: підписати контракт або померти від пострілу в голову. Щонайменше одного із групи, за словами Річарда, звели до солдата зі штатною автоматичною зброєю, яку приставляли до голови, щоб змусити підписати документи.
Ми заїхали, і нам сказали: вибачте, хлопці, але тепер ви в російській армії. Ми сказали ні-ні, ми не для того приїхали, але вони відповіли, що ворота заблоковані і виходу нема.
— Річард, уродженець Уганди (за записом 63-ї бригади)
Як вербують іноземців
Не випадок, а система. Bloomberg уже повідомляв, що вербування іноземців у різних регіонах і групах Росії відбувається через онлайн-платформи — зокрема Discord і ігрові спільноти. Поєднання економічної вразливості, обіцянок заробітку та примусу робить цю практику одночасно привабливою для вербувальників і катастрофічною для тих, кого вербують.
Що це означає для фронту і для світу
По-перше, випадок Річарда — індикатор кадрового дефіциту та репутаційної кризи в російських військах: коли потрібні ресурси ідуть у напрямку вербування іноземців, це свідчить про проблеми всередині мобілізаційної логістики Кремля.
По-друге, тут ідеться не лише про військову силу, а про мережі торгівлі людьми й інформаційні канали, які дозволяють таке вербування. Це має стати предметом уваги не тільки української розвідки, а й міжнародних правозахисних організацій та партнерів, які фіксують порушення людської гідності.
По-третє, для України це — джерело розвідувальної інформації: допитовані та опубліковані свідчення дають уявлення про маршрути, табори та методи примусу, що може допомогти перервати ці мережі й підвищити безпеку на фронті.
Висновок
Історія одного полоненого з Уганди — це більше, ніж трагедія окремої людини. Вона демонструє, як поєднання економічного шантажу та військового примусу працює на послаблення сусідніх держав і одночасно відкриває вразливі місця самої Росії. Далі питання за міжнародним співтовариством і українськими органами: чи вдасться перетворити ці свідчення на системні кроки проти мереж вербування і торгівлі людьми, що підживлюють війну?
