А якщо йдеться про злам цілої історичної епохи, власне, сам “момент зламу” відслідкувати досить складно. Злам епох відбувається швидко, але не одномоментно. Тому якщо ви десь прочитали, що від якоїсь нещодавної дати чи події існує “новий світ, у якому ми прокинулися” - це може значити лише те, що автор занадто довго спав.
Смуга хаосу
Сьогодні ми спостерігаємо за процесом зламу світового порядку - відносного порядку, який існував у світі з моменту закінчення Холодної війни, тобто, розпаду СРСР. І ми не можемо не бачити, що цей процес почався не з вторгнення рф в у 2022 чи 2014 році, і не з агресії рф проти Грузії, не з якоїсь там промови путіна, і навіть не з “чеченських війн”.
Якщо дивитися ширше - вся кров, яка пролилася у світі після розпаду СРСР, є свідченням того, шо світовий порядок по Третій Світовій (Холодній Війні)так і не було встановлено.
У 1991 році світ вступив у смугу хаосу, і знаходиться у ній по сьогодні. Те, що руйнується сьогодні - лише залишки “світу правил”, вироблених після ІІ світової війни.
Бажаючий глибше дослідити цю смугу, причини і наслідки, і окремі важливі “поворотні моменти”, ризикує потонути у морі фактів, оцінок і інтерпретацій. Бо ми й досі в хаосі. Але ми знаємо, що на заміну хаосу завжди приходить якийсь порядок. Хоч якийсь. Тож яким саме він буде? Чи не стане цей новий світовий порядок ще більшим злом? Чи не нестиме він у собі зерна ще більшого майбутнього хаосу, який мучатиме світ наших дітей чи онуків?
Що ми можемо зробити? Як вплинути? У який бік гребти?
Зміст процесів
Треба нарешті навчитися керувати своєю увагою. Не варто скролити стрічку новин і зосереджувати всю свою увагу на тому, де, що і чому відбувається. Треба трошки думати про кінцевий зміст і напрямок подій. Адже в історичному процесі нема безсенсовних подій і явищ, які ні до чого не ведуть.
Хлодна війна: 1945-1991
Зміст і напрямок подій у всесвітній історії 1945-1991 років визначався “суперництвом двох систем” та недолугими спробами радянського керівництва вести якусь гру на світовій геополітичній шахівниці проти “колективного Заходу”. На практиці це було схоже на сеанс одночасної гри у шахи, який дав Остап Бендер у шаховому клубі в Васюках: він програв усі партії на всіх дошках і ледь уникнув фізичної розправи.
Водночас у цей період активно розбудовувалася система міжнародного права і відповідних інституцій. Цьому процесу активно сприяв той факт, що людство загалом досить сильно нажахалося перспективами ядерного армагеддону і концепцією гарантованого взаємного ядерного знищення.
Смуга хаосу: 1991-дотепер
Зміст і напрямок світових подій від 1991 року і дотепер визначити складніше, адже світ і досі не перетнув смугу хаосу. Можна відзначити глобальне добивання, доламування системи міжнародних відносин, міжнародного права, і навіть самих принципів, на яких це право ґрунтується (наприклад, Гельсинський Акт 1977).
Також відбувається поступове скочування міжнародних інституцій у повну, трагікомічну, “вельми стурбовану” недієздатність.
Протилежні тенденції
Як завжди, у смугах хаосу діють протилежні тенденції, боротьба яких визначає кінцевий резільтат цього хаосу - а саме, яким буде світ і новий порядок у ньому.
Світ права сили
Це буде світ, у якому головним правилом буде “vae vists”, або “горе переможеним”. У ньому сильна держава має право на силове втручання - аж до військової інтервенції - якщо цього вимагатимуть певні інтереси, прагнення, або навіть примхи керівних верств і осіб, які приймають відповідні рішення. Це буде світ, в якому військова агресія буде продовженням політики неполітичними засобами. Світ, порядок денний якого визначатимуть “реалії на землі”, а саме псевдореферендуми, гауляйтери, окупаційні адміністрації, репресії проти незгодних, і постійні “спеціальні воєнні операції” там і сям.
Це світ угод, нав’язаних силою. Угод, які сторона, що має силу, або вважає, що має силу, буде переглядати на свою користь, коли вважатиме це за доцільне. Єдиним чинником, що стримуватиме сильного, буде більша сила - або загроза застосування такої сили. Це буде дуже небезпечний і загалом дуже депресивний світ, у якому буде більше голоду і бідності, більше деградації довкілля, а дорогоцінні ресурси планети марнуватимуться на нескінченну гонку озброєнь.
Саме до такого майбутнього штовхають нас авторитарні лідери, режими і бізнес-еліти, інтереси яких ситуативно співпадають в епоху хаосу. рф - остання імперія суходолу, накачана дурними грошима, дармовими ресурсами і власною пропагандою, знову “взялася за старе” - а саме, за “збирання земель”. Підтримка КНР, яка грає у свою гру, авторитарні тенденції в США, традиційна недалекоглядність значної частини західних еліт, які женуться за примарною можливістю “сталого бізнесу” з москвою, підігріті московськими грошима право-лівацькі настрої в Європі - все це глобально працює на новий порядок “світу права сили”. Рушієм всього цього неподобства є останній етап московського імперського циклу.
Світ сили права
Але у світі існують і здорові сили. Попри величезну контроверсійність і відсутність надійної міжнародно-правової бази, режим Саддама Хусейна було покарано за окупацію Кувейту, Сербію - за геноцид боснійських мусульман і албанців-косоварів. Зазнав краху режим Асада. Здається, нарешті розібралися і з венесуельським диктатором.
У світі треба наводити лад. Кривавих диктаторів і злочинців треба усувати від влади і судити за скоєні злочини. Ідея полягає в тому, що масові злочини, серйозні порушення прав і свобод не можуть залишатися безкарними, і тоді зовнішні гравці можуть і повинні втрутитися. На жаль, далі розмов про те, що треба якось юридично окреслити межі “гуманітарної інтервенції”, справа не пішла.
Вона і не могла піти - адже у світі немає ні майданчику, ні формату для того, щоби серйозно обговорювати такі питання, не кажучи вже про прийняття якихось системних рішень, які б мали наслідки.
Роль України
Звісно, ми можемо радіти тому, що останнім часом огидних союзників рф трохи поменшало (мінус Асад, мінус Мадуро). Але Україна прагне справедливого покарання москви за злочин агресії. А справедливість має ґрунтуватися не лише на чітко окреслених правах, а і на міжнародно-правових механізмах покарання за такі порушення.
Оскільки таких механізмів поки що немає, а коаліції рішучих, охочих та стурбованих явно не збираються воювати за Україну, ми повинні продовжувати боротьбу. Ми не хочемо, щоби світ майбутнього, у якому житимуть наші діти та онуки, був світом “права сили”. У цьому сенсі Україна бореться не лише за своє існування, а за глобальну перспективу “сили права”.
Часто кажуть, що військова перемога України не є можливою. Але без неї світ “сили права” не відбудеться. Тоді москві все зійде з рук, а так не повинно бути. Тому військово-політичний крах рф є необхідною умовою для уникнення найгірших глобальних сценаріїв майбутнього. А боротьба українців та інших волелюбних народів, які прагнуть позбутися московського імперського ярма - наприклад, народів Кавказу - має ключове значення для майбутнього всього світу. Ми зобов’язані сприяти глобальному усвідомленню ідеї про те, що завершення останнього імперського циклу останньої імперії суходолу - в інтересах усього людства.
PS
Старий анекдот совєтських часів щодо поняття “останній”:
Рабіновіч, а чого ви не були на останній партійних зборах?
Ой, якби я знав, що вони таки останні, я б обов’язково прийшов!
