Коротко: навіщо це важливо
У час, коли дипломатичні формати між Києвом, Москвою й Вашингтоном знову на порядку денному, інформаційні вкиди можуть стати інструментом тиску або приводу для ескалації. Твердження Москви про нібито «ядерну допомогу» з боку Лондона і Парижа було оприлюднене напередодні річниці повномасштабного вторгнення — і саме тому потребує уваги не як факт, а як стратегічний сигнал.
Що сказав президент
На спільній пресконференції з прем’єром Норвегії Йонасом Гаром Стьоре президент Зеленський ясно заявив, що в Україні немає ядерної зброї та нагадав про історію відмови від ядерного арсеналу у 1994 році. Заяви Росії він розглядає як складову підготовки інформаційного поля перед можливими тристоронніми зустрічами та як спосіб політичного тиску.
"В Україні немає ядерної зброї, на жаль. Ви знаєте всі обставини, коли в Україні була ця зброя і коли не стала – завдяки чому і завдяки кому це сталося."
— Володимир Зеленський, Президент України
Чому Москва розганяє цей наратив
Інформаційні кампанії такого типу виконують кілька функцій: дискредитувати Київ у очах світової спільноти, створити привід для дипломатичного тиску й вигляд підстави для власних загроз. Коли бойові успіхи на полі бою менш очевидні, медійні маніпуляції стають інструментом внутрішньої та зовнішньої політики. Наприклад, повідомлення російської розвідки 24 лютого про начебто підготовку Лондона й Парижа до передачі «ядерної зброї або „брудної бомби“» вже були спростовані речниками українського МЗС і британського прем’єра; у Франції на це відреагували іронічно.
Історичний і правовий контекст
Україна віддала свій ядерний арсенал у 1994 році після підписання Будапештського меморандуму, отримавши від Москви, Вашингтона й Лондона безпекові запевнення щодо суверенітету й територіальної цілісності. Порушення цих гарантій Росією у 2014 році під час окупації Криму лишається ключовим аргументом у судженнях про ризики та надійність міжнародних гарантій.
Що далі: дипломатія, сигнали й практика
Зеленський публічно закликав партії, насамперед США, дати «відповідний меседж» Москві. Це не просто риторика: чіткі сигнали й конкретні дії партнерів (дипломатичні, санкційні, інформаційні) знижують ефективність подібних вкидів. Аналітики з міжнародних центрів безпеки звертають увагу, що найдієвіша відповідь — системна дипломатія та прозора комунікація з громадськістю й партнерами.
Для кожного українця це означає одне: позиція Києва має лишатися доказовою й прозорою, а від партнерів — очікувати не лише слів, а конкретних політико-дипломатичних кроків. Чи стануть заяви перетікати у практичні гарантії — залежить від того, наскільки сильно Захід відчуватиме свою зацікавленість у стабільності Європи.
