Три родини, три різні діагнози, один онколог — і однаковий сценарій: надія на одужання до останнього дня, агресивна хіміотерапія попри виснаження пацієнта, і документи, які після смерті виглядають інакше, ніж перед операцією. Марина Бєлоцерковська з клініки Odrex фігурує в історіях бізнесмена Аднана Ківана, моряка Ігоря Мелая та батька Христини Тоткайло. Лише одна з цих історій дійшла до суду. Дві інші існують поки що тільки як розповіді родичів у документальному фільмі "Осине гніздо".
Практичне питання тут не "хто винен", а простіше: як пересічна людина може перевірити, чи лікують її близького за протоколом, чи просто продовжують курс, бо клініка — приватна і платна?
Що насправді перевіряє суд
У справі Ківана обвинувачення сформульоване вузько — неналежне виконання професійних обов'язків, що призвело до сепсису й смерті. Суд не оцінює філософію лікування взагалі, він шукає конкретний причинно-наслідковий зв'язок: чи призначили антибіотик, коли мали, чи відреагували на ускладнення вчасно. Це важливо розуміти, бо саме така вузькість — головна складність у медичних справах в Україні. Навіть якщо родина переконана, що лікування було невиправдано агресивним, довести це юридично можна тільки через експертизу конкретних дій, а не через загальне враження від спілкування з лікарем.
Саме тому історія Мелая та Тоткайло, попри схожість деталей, поки не мають такого ж юридичного статусу — за заявою Ольги Мелай відкрито провадження, але воно на іншій стадії.
Розбіжність у документах — це не деталь, це ключ
У двох з трьох історій родичі кажуть одне й те саме: те, що підписували, і те, що опинилося в матеріалах справи чи виписці, — не збігається. Ольга Мелай стверджує, що погоджувалась на місцеву анестезію, а в документах з'явилася внутрішньовенна; операція, яку планували заздалегідь, у паперах стала невідкладною. Христина Тоткайло вказує на невідповідність між записами й фактичними процедурами.
Це саме той момент, де історія перестає бути винятково емоційною і стає практичною інструкцією для будь-кого, хто лягає на платне лікування: копію інформованої згоди варто забирати собі одразу після підписання, а не сподіватися отримати її версію від клініки постфактум. Систему eHealth, куди мають потрапляти дані про маніпуляції, можна перевірити самостійно — і саме на це зараз наполягає скарга Ольги Мелай до МОЗ.
Чому "агресивне лікування" — слизька формула
Онкологія — та галузь, де межа між надією й перетриманою терапією майже завжди суб'єктивна, і навіть колеги-лікарі можуть оцінювати ризик по-різному. Показово, що батькові Христини Тоткайло спершу в київській "Феофанії" на консиліумі відмовились від агресивної хімії, вважаючи стан пацієнта надто вразливим — а потім саме хірург, присутній на тому консиліумі, направив родину до своєї дружини в Odrex, де курс призначили. Це не доказ провини, але це ілюстрація того, наскільки рішення про "продовжувати чи зупинитись" залежить від конкретної людини за столом, а не від універсального протоколу.
Родичі в усіх трьох випадках описують однаковий емоційний механізм: клініка транслювала впевненість і надію навіть тоді, коли об'єктивні показники — нерухомість пацієнта місяцями, відмова нирок, ураження слизових — вже сигналили про протилежне.
Що можна перевірити вже зараз
- Право на другу думку: перед початком чи продовженням агресивного курсу можна й варто запитувати висновок іншого онкологічного центру, особливо якщо стан пацієнта різко погіршується.
- Копії документів — одразу: інформована згода, виписки, протоколи операцій мають бути у родини в момент підписання, а не через місяці судового запиту.
- eHealth як інструмент контролю: пацієнт або його представник може перевірити, чи внесені реальні маніпуляції в електронну систему, і чи збігаються вони з тим, що озвучували усно.
Кримінальна справа Ківана вже перейшла до дослідження доказів — і саме її результат покаже, чи можна в українських судах взагалі довести межу між невдалим перебігом хвороби та лікарською недбалістю. Якщо суд визнає провину, це створить прецедент, на який спиратимуться інші родини. Якщо ні — питання про те, хто і як контролює приватні онкоклініки, залишиться риторичним ще на довгі роки.
