Ісландський інвестор Тор Б'єрґольфссон, якого Forbes у 2005 році назвав першим ісландським мільярдером, перестав бути британським платником податків. Він переніс податкову резиденцію до Італії, а штаб-квартиру свого інвестиційного фонду Novator — з Лондона до Цюриха. Про це він розповів у інтерв'ю Bloomberg, опублікованому у липні 2025 року. За словами Б'єрґольфссона, режим non-dom був готовий до змін — але Британія тепер зіткнеться із серйозними труднощами у залученні заможних людей.
Що таке non-dom і чому його скасували
Режим «non-domiciled resident» діяв у Великій Британії з колоніальних часів: іноземний резидент платив британські податки лише з доходів, отриманих у самій Британії. Статки, зароблені за кордоном, залишалися поза досяжністю HMRC — за умови, що їх не ввозили до країни. Лейбористський уряд скасував цю систему з 6 квітня 2025 року, замінивши її на резидентську модель з чотирирічним пільговим вікном для нових прибульців та 40-відсотковим податком на спадщину з іноземних активів.
За даними HMRC, у 2022–23 роках у Британії було 74 000 non-dom резидентів, із яких 37 800 платили фіксований щорічний збір, щоб зберегти захищений статус. Уряд розраховував отримати від реформи £2,5 млрд щорічно.
Хто вже поїхав — і що це означає в цифрах
Б'єрґольфссон — не виняток. Він частина хвилі, яку аналітики вже фіксують статистично. За даними Henley & Partners та аналітичної фірми New World Wealth, у 2024 році Британію покинули 10 800 мільйонерів — на 157% більше, ніж роком раніше. Серед них — 78 осіб зі статками понад £100 млн і 12 мільярдерів, як повідомляє The Times з посиланням на New World Wealth.
За прогнозами, у 2025–2026 роках країну може залишити ще 16 500 заможних резидентів із сукупним ліквідним капіталом близько $91,8 млрд.
«Якщо всі ті, хто серйозно думає про відхід, справді підуть, £2,5 млрд очікуваних надходжень перетворяться на мінус £1 млрд»
— Звіт Risk Assured на основі опитування Oxford Economics серед 700 non-dom резидентів або їхніх податкових радників, січень 2025
Adam Smith Institute у квітні 2025 року пішов далі: за їхніми розрахунками, скасування non-dom режиму може коштувати Британії до £111 млрд до 2035 року і до 44 000 робочих місць до 2030 року. Частка мільйонерів серед британського населення може скоротитися на 20% до 2028 року.
Знакова деталь: аналітики Centre for Economics and Business Research підрахували, що якщо 25% non-dom платників із пільговим статусом залишать країну — чистий виграш бюджету буде нульовим.
Куди їдуть — і чому саме туди
Б'єрґольфссон обрав Італію не випадково. Рим пропонує власний non-dom режим: фіксований щорічний податок на всі іноземні доходи незалежно від їхнього розміру. Для тих, хто переїхав до серпня 2024 року, це €100 000 на рік; для тих, хто приїхав пізніше, — €200 000; з 2026 року ставку підвищать до €300 000. Режим діє до 15 років і звільняє від майнових та спадкових податків на закордонні активи.
Конкуренцію Британії складають також ОАЕ — очікуваний лідер із залучення мільйонерів у 2025 році з прогнозованим приростом близько 10 000 осіб, — а також Португалія та Греція. США очікують приросту на 7 500 заможних резидентів із $43,7 млрд капіталу.
- Італія — фіксований податок €200–300 тис./рік на іноземні доходи, 15 років, без спадкового податку на закордонні активи
- ОАЕ — відсутність прибуткового податку, рекордний приплив капіталу у 2025 році
- Швейцарія — паушальне оподаткування на основі витрат на проживання, не на доходах
Де реальний конфлікт
Лейбористи виходили з позиції справедливості: система, що дозволяла мільярдерам жити в Лондоні й не платити податки з офшорних доходів, виглядала нестерпною на фоні скорочення соціальних витрат. Аргумент обґрунтований. Проблема — у прорахунку масштабу поведінкової реакції. Кожен відповідний аналіз, включно з опитуванням Oxford Economics, показував: близько двох третин non-dom резидентів розглядали виїзд як серйозну опцію. Уряд або недооцінив це, або свідомо погодився на втрати заради політичного сигналу.
Показово, що навіть Б'єрґольфссон — людина, яка переїхала, — публічно визнає: режим потребував реформи. Його претензія не до принципу, а до калібрування: різке запровадження 40-відсоткового спадкового податку на глобальні активи без перехідного механізму — це не реформа, а конфіскаційний сигнал.
Відповідь Лондона поки що зводиться до косметичних поправок до режиму FIG (Foreign Income and Gains), який дає чотирирічні пільги новим резидентам. За даними опитувань, більшість радників вважають його недостатнім для розвороту тренду.
Якщо уряд Стармера не запропонує структурно конкурентної альтернативи до наступного бюджетного циклу — питання вже не в тому, чи продовжиться відтік, а в тому, чи збережеться Лондон як центр управління капіталом для наступного покоління інвесторів класу Б'єрґольфссона, які ще не вирішили, де осісти.
