24 липня Світовий банк оприлюднив нову Рамкову програму партнерства з Китаєм (CPF) на 2026–2031 роки. Головний результат: 45-річна кредитна історія між двома сторонами завершується. Але умови виходу прописані розмито.
Що зафіксовано в документі
CPF — це узгоджений між банком і країною-клієнтом план розвитку на кілька років. У тексті програми зазначено, що кредитування через Міжнародний банк реконструкції та розвитку (IBRD) «не перевищуватиме $2 млрд» за весь п'ятирічний період і що «в принципі, після завершення CPF нових позик не очікується».
Формулювання «в принципі» — не юридичне зобов'язання. Документ не містить автоматичного механізму виконання: рада директорів банку переглянула програму без формального голосування.
«У міру того як наше партнерство розвивається, ми дедалі більше зосереджуємося на знаннях, інноваціях та спільних рішеннях»
— Анна Б'єрде, керуючий директор з операцій Світового банку
Чому зараз і чому це не раптово
Кредитування Китаю скорочувалося роками: пік — $2,42 млрд у 2017 році, до 2025-го — вже $750 млн. Це природна траєкторія для другої економіки світу, яка давно переросла статус «країни, що розвивається».
Водночас за лаштунками присутній американський тиск. Як повідомляє AFP, під час першого президентства Трамп вимагав від Світового банку повністю припинити кредитування Китаю. У другому терміні він зберіг цей тон, проте конкретну вимогу публічно не повторював.
Реакція Пекіна: прагматична
Китайське міністерство фінансів охарактеризувало поступове скорочення позик як «природний результат змін у внутрішньому попиті та трансформації співпраці». Заступник міністра фінансів Ляо Мінь запевнив, що Китай продовжить поглиблювати відносини зі Світовим банком незалежно від зміни формату.
Це не лише слова ввічливості: Китай уже сам є донором. У найновішому раунді поповнення IDA — фонду для найбідніших країн — Пекін пообіцяв $1,5 млрд, ставши п'ятим за розміром внеску.
Від позичальника до партнера з «передачі знань»
Банк планує використовувати китайський досвід у сферах екології, водних ресурсів та сільського господарства для інших ринків. Це логічне переформатування — але воно ж ставить питання про асиметрію: хто контролює, які саме «знання» і в чиїх інтересах транслюються далі.
CPF не передбачає зовнішнього аудиту цього «знаннєвого партнерства» — на відміну від кредитів, де є хоча б умови disbursement.
Якщо до 2031 року Китай справді вийде з переліку позичальників IBRD, це зафіксує символічний розворот: країна, яка 1980 року вступала до банку як реципієнт допомоги, завершить цикл вже як глобальний кредитор. Питання в іншому: чи залишиться формулювання «в принципі» просто дипломатичним застереженням — чи стане підставою для перегляду угоди, якщо геополітичний клімат між США та Китаєм знову зміниться до 2029 року?
